Українські народні казки

Пузирова лісосмуга

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

То було дуже давно. Я ще таким дівчуром була, може літ сім-вісім було.

Жив у нас в селі Федюківці дядько такий, Яків звався. А люди його прозивали Пузиром, бо був він як пузир: мав негарне, рябе, зморшкувате, кругле лице, сам старий-старий.

За селом була дорога широка, метрів з десять в ширину, люди нею на базар в Греблю їхали, чумаки в Крим по сіль. А указатєля, куди в село в’їхати не було, бо тих менших доріг, вужчих, було багато: то в Ставище, то в Мотилів ку, то в Станіславчик і Ойсиху.

От той чоловік і задумав посадити лісосмугу, щоб указувала дорогу до села. Хоч і було в нього п’ятеро дітей, та помагати зголосився тільки один син. А то люди побачили, що робота є, то зійшлися та і давай копати вручну та деревце садити. Садили так аж до ночі, і хватило у них сил посадити метрів двісті тої лісосмуги на широкій дорозі. Думав Пузир, що ще добавить її, щоб довшою була чи спереду чи ззаду, та не добавив. Уже при Совєцькій власті дано було приказ садити кругом лісосмуги. Насадили їх у нас багато, але ту, що садив Яків Пузир, не чіпали. Так і теперечки вона є, і носить назву Пузирової.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

114. Пузирова лісосмуга. Записано в Федюківці Лисянського району від Шпильової Євдокії Петрівни (1914 року народження).

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.