Українські народні казки

Рушник на смерть

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

В одному селі жила дуже гарна дівчина-майстриня. Вона гарно вишивала. її витворами захоплювалися односельці. На жаль, дівчина захворіла на туберкульоз. Вона знала, що скоро помре. Тому вишивала рушник не на весілля, а на смерть. Рушник був дуже незвичайний, вишитий з великою любов’ю. Його дівчина заповіла повісити на хресті її могили.

Незабаром дівчина померла. Волю її батьки виконали: рушник почепили на хресті. Той рушник дуже сподобався одній жінці, яка вела розгульний спосіб життя.

Одного вечора вона зняла рушник з хреста і принесла додому. Вночі у її хаті щось почало стукати. Вона вирішила, що це їй просто недобре від випитого вина. На другу ніч хтось постукав у двері. Вона вийшла на поріг і побачила покійну дівчину, яка попросила її повернути рушник на могилу. Жінка знову вирішила, що це їй привиділося, бо напередодні також причастилася вином.

Так тривало тиждень. Нарешті вона збагнуло, що вчинила. Зі сльозами на очах, з покаянням на устах вона віднесла рушник на могилу дівчини. З того часу зареклася туманити голову вином.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

97. Рушник на смерть. Записано в селі Матусів Шполянського району від Кушнір Лесі Петрівни (1941 року народження) 2008 року.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.