Свята криниця
Легенда Чернігівщини

Був теплий, погожий ранок. Небо грало на своїй чарівній скрипці жовтогарячими промінцями. Білокорії берізки посміхалися струнким молодим дубкам. Аж тут, на вузькій лісовій доріжці, з’явилася підвода, а на ній літній чоловік. Він повертався з ярмарку на хутір. Дорога була рівненькою, та раптом перетворилася на болото. Озирнувшись, чоловік побачив молодицю з дитинкою на руках.

— Чоловіче добрий, підвези мене, будь ласка.

— Розумієте, попереду трясовина. І я буду її об’їжджати іншою дорогою. Це буде значно довше, ніж тією.

— Не бійтеся, добродію, їдьте по цій дорозі. Прямо.

Та чоловік довго не згоджувався.

Нарешті, ледве вмовивши його, вони рушили, Проїхавши по цьому небезпечному місцю без пригод, він подякував жінці. Щоб доїхати швидше, замахнувся бичем на коней, але відчув, що зачепив і супутницю. Защеміло серце в чоловіка, збагнув, що вчинив зло. З щирою душею хотів вибачитися, та побачив, що жінка щезла. Довго шукав її, та не знайшов. Натомість натрапив на диво. Яскравий сонячний зайчик плигав по листочках дерев, а між ними дзюрчало джерельце, кришталево сміялося на долонях сонця. Прозорі, блакитні хвильки посилали свіжість і таємничу загадковість. Кругом нього цвіли прекрасні червоні рожі, духмяно пахли чорнобривці. Кольорові айстри самоцвітами іскрилися, утворюючи неземну красу. У цьому царстві квітів він побачив ікону Святої Богородиці. Нагнувшись, щоб краще роздивитися, помітив, що на обличчі Діви Марії був кривавий рубець. Зрозумів тоді чоловік, що з його вини плаче тепер Божа Матір, впав на коліна і почав ревно молитися.

З тих пір люди доглядають цю криницю, вважаючи святою. Весь час її охороняють чудесні квіти. Недалечко біля неї знаходиться хрест, перев’язаний вишитим рушником. По великих святах люди збираються біля кринички, співають пісні, возвеличують Бога, моляться. Кожен, хто потрапить у цей яр, намагається хоч трішечки скуштувати святої водиці чи вмитися нею.