☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Світла галявина
Легенда Поділля

Був тихий похмурий осінній день. Ми з бабусею вирішили піти в ліс по гриби. Бабуся з дитинства добре знала ліс, отож ми зразу пішли туди, де грибні місця. Раптом ми опинилися на незнайомій місцевості. Кругом був густий ліс. Ми пройшли трохи, але місце було бабусі невідоме. Ми зрозуміли, що заблукали. Пройшовши кілька метрів, ми опинились на галявині. Вся галявина ніби світилась, так було світло, незважаючи на те, що десь був похмурий. Бабуся згадала таку легенду.

Були часи, коли в селі було зруйновано церкву. А все церковне майно, ікони було спалено в лісі. Той чоловік, який відвозив майно в ліс і спалив, згодом осліп. Одна з ікон врятувалась. Заховав її один житель села. Довгий час її ніхто не бачив, десятиліттями переховували її.

На старості літ чоловік віддав ікону в церкву села Климашівка. Коли побудувався храм в селі Пашківці, ікону було перевезено. До церкви її принесено хресним ходом. На тому місці в лісі, де спалено ікони, завжди світло в будь-яку погоду. Напевно, ми і потрапили сюди.

Раптом ніби хтось нам підказав йти прямо. Ми пройшли кілька метрів і бабуся впізнала місцевість. Коли ми подивившись назад, галявини не було, позаду був густий ліс.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

46. Світла галявина. Записав у Пашківцях Хмельницького району Грищук Вадим від Грищук Галини 2008 року.