Українські народні казки

Село Василе-Устимівка
Легенда Полтавщини

Було це дуже давно. В ті далекі часи українська земля спустошувалася татарськими ордами. Горіли великі міста і малесенькі села, стогнала земля, залита людською кров’ю, але поставити на коліна Русь не змогли люті вороги, бо народ мужньо боронив свою землю.

В одному селі, назви якого вже не пам’ятає ніхто, проживав славний богатир: мужній і сильний Устам. Сила в нього була така, переказують старожили, що міг монету зігнути вдвоє лише двома пальцями. І дружина була в нього справжня красуня: стан стрункий, обличчя рум’яне, коси кольору стиглого жита, а очі сині, мов увібрали в себе всю красу неба. Може, й назвали її Василиною через той дивовижний колір очей. Кохав Устим свою дружину-красуню, на руках, говорять, носив, не міг дня без неї прожити.

Та велике горе прийшло в кожен дім. Мов чорна хмара, посунула орда на квітуче й мирне село. Запалали вогнем біленькі хатки, заголосили жінки, заплакали злякані діти. Мов чорна сарана, розсипались татари по долині, зненацька налітаючи то там, то тут, рубали всіх, хто траплявся на шляху. І тоді, як казковий велетень, виступив наперед Устим. Так і кладе по три, по чотири ненависного вороги, а поряд дружина вірная допомагає. Злякалися татари натиску такого, богатиря такого непереможного та й змушені були тікати.

І здобули Устим та Василина слави великої, небаченої. Відтоді почали всі говорити, що то село Василини та Устима. Живе й понині на Полтавщині село Василе-Устимівка. Своєю назвою воно через віки проносить пам’ять про славних і незабутніх захисників землі рідної — Василину та Устима.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
20. Село Василе-Устимівка. Записано в Шкурпуліївці Решетилівського району від Шепеленко Євдокії Кирилівни (1935 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.