Українські народні казки

Скарб у скрині

Українська легенда

Були собі убогий чоловік та жінка, і мали вони двоє діток: синка і маленьку дочку Палазю. Пішов якось чоловік на заробітки, а жінку з дітьми дома залишив. І до того вони дожились, що вже і їсти нічого. Спекла жінка з останнього борошна два коржі — ото і все.

От сидять вони раз ввечері, а щось як загуде, як зашумить повз хату, а тому хлопчикові і випало на думку вийти подивитися. Вийшов, дивиться — стоїть скриня, повна грошей, і свічечка горить. Набрав хлопчик грошей в запіл, вніс у хату, а потім удруге пішов.

— Що ти там робиш?

— Та там, мамо, надворі скриня з грошима, так я оце набрав та ще піду.

Вийшла вона з хати, і як побачила ту скриню, зраділа та тільки нахилилась брати гроші, а скриня її захопила та так крізь землю і загула.

Сидить в хаті і плаче той хлопчик — матері нема, а чим буде Палазю годувати, коли закінчаться коржі.

От прокинулась Палазя:

— Чого ти, братику, плачеш?

— Та матері нема дома.

— А дай мені їсти!

Одломив хлопчик шматок коржа, дав їй. Сидить, знов плаче; аж іде в хату якийсь дід.

— Дай мені, — каже, — хлопчику, хліба!

— Чого ж я вам дам? У мене тільки і є, що корж, а матір зникла, і де шукати її не знаю.

— Дай, — каже, — хліба, я тобі матір знайду.

Віддав хлопець останній шматок коржа. А ввечері — як загуде, як зашумить щось, він вийшов з хати, аж стоїть скриня, а біля скрині — мати.

— Ідіть, мамо, в хату.

Вона пішла в хату, а він давай ті гроші носити, аж поки всі переносив.

— Я, — каже, — мамо, оту свічечку внесу. — Вніс і свічечку. — І оту скриню занесу.

— Та не треба, синку!

— Ну, так я, мамо, в стару гроші поскладаю, а в нову — сорочки.

Переклав усе та й живуть собі. Так гроші, окрім хлопчика, ніхто не міг взяти, навіть матір. Бо то було його щастя.