Українські народні казки

Скочище

Легенда Полтавщини

Є у Пісках, біля річки Удай, таке місце яке колись називали Скочищем.

А ось яку легенду пов’язують з цим місцем.

Була в селі одна дуже гарна дівчина, два парубки кохали її, ходили за нею, давали їй дарунки й посилали до неї сватів. Та чи злий дух закляв їй серце, чи злі очі замовили, не могла кохати жодного, але і не могла відмовити обом. Батьки говорили щодня, що треба вийти заміж, але вона не хотіла. Бо в хаті тяжке життя молодиці, треба йти до пана Гуценка на панщину, вдома господарство, а якщо Бог дасть дітей, немає коли і вгору глянути. Ще коли душа пристане до душі, а люди покохаються, можуть витерпіти таке життя, а ця дівчина не кохала жодного з них.

Отже водила за носа їх різними способами. То поки вишиє рушник, то як витче пояс, то як виросте сестра, аж нарешті перебрала всі відмовки, а батьки напирали. Треба було рішитись на щось. От бідна дівчина взялась на такий спосіб: коли йшли з празника коло того місця, де Удай плине широко між берегами, сказала до них напівжартом, напівправду:

— Котрий з вас перескочить ріку, за того вийду.

Думала, що, може, вони покинуть її, коли їм так скаже. Але вони пішли до церкви, взяли благословенство від попа, поцілували хрест і Євангелію, а потім пішли над берег ріки, перехрестились, скакали один по другому. І обидва потопились заради дівчини.

Коли вона побачила це, рушилось її сумління і жаль, стало їй за ними.

— Дві душі згубила, нехай і я згину! — сказала вона й третя скочила в Удай, Відтоді старі люди звуть те місце Скочище.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

67. Скочище. Записано в с. Піски-Удайські Чорнухівського району від Лобас Єфросинії Костівни (1934) 2009 року.