☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Стародуб
Легенда Чернігівщини

Не знаю, діти, чи правду мені розповідали старі люди, як я була маленькою, але кажуть, що оте урочище, що називається Стародубом, дуже древнє. У нього незвичайна історія.

Мені з дитинства запам’яталося, як казали, що там часто траплялися чудеса. То дівчина зникне, то парубок повернеться з нічного від Стародубу сивим, як старий дід, то коні стають полохливими, коли в нічному попасуться там...

З тих далеких часів на Стародубі й не випасають худобу, а лиш заготовляють сіно, бо, кажуть, худоба від того сіна краще поправляється, корови молока більше дають.

А причина, як розповідали мені в дитинстві, криється в тому, що колись, дуже-дуже давно, як іще, можливо, й нашого села на цьому місці не було, як наші предки вірили в язичеських богів, жителі околишніх поселень приносили тут жертви богам. Не нашому, православному, а тим, поганським. І жертви тут були безкровні: мед, молоко, сир, сметану, яблука, груші, вишні.

Але якось дуже вже неврожайними видалися кілька років підряд. Люди побачили, що не перезимують. То й пішли до капища бога Рода, що стояло якраз на цьому місці, де тепер Стародуб-урочище, та й почали благати жреця, щоб підійшов до дерева (а, як я дізналася пізніше, дуб — дерево бога Рода) та й помолився за врожай на їхні ниви. Жрець сказав, що без жертви він не може йти молитися, бо Род суворий став. А як смачних жертв не приносять, то й недорід на землі пішов.

Питають люди, що ж їм принести в жертву, коли нічого в погребнях і льохах не зосталося. А він відповідає, що потрібно принести людську жертву. Злякалися поселяни. Ніколи не чули вони, щоб Род людську жертву вимагав. А жрець і каже:

— А тепер я з ним розмовляв, то він хоче людську жертву. Та ще й не одну!

— А скількох же він хоче?

— Двох!

— Чому двох?

— Бо розлютився на них Род, тому й хоче їх у жертву!

— Кого ж саме?

— Отих молодят, що прийдуть просити їх поєднати в шлюбному танкові!

Змовкли всі, стали чекати. І тут бачать, ідуть двоє, про яких говорили, що вони, хоч і сироти, але дуже вже гарні обличчям, станом та душами. Усе селище бажало їм щастя. А тут...

І тільки жрець знав причину, чому саме цієї жертви захотілося Родові. Кохав жрець юну діву, але не міг одружитися з нею, бо жерці не могли мати дружин. Тому й не захотів, щоб хтось мав щастя з нею.

З вимоги жерця було принесено молодят у жертву, але врожай так і не вродив. Розсерджені поселяни вбили жреця-брехуна й спалили під тим дубом, де він приніс у жертву молодят.

От і кажуть, що з тих далеких часів лягло прокляття на це місце, бо відбулася неправда, а люди не змогли відстояти правду.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

66. Стародуб. Записано в Киселівці Менського району від Самотяжко Надії Йосипівни (1920) 2008 року.