Українські народні казки

Старокостянтинів

Легенда Поділля

Було це давно, коли на Вкраїну всяка нечисть нападала, палила поля, руйнувала будинки, людей грабувала і вбивала. Та що там казати, цілі села потерпали від нападників. Потрібно було щось робити, якось боронитися.

Але як? А на той час ми належали князям Острозьким, Василю та Янушу, але вони тут рідко бували. Приїдуть, подивляться на розруху та й їдуть геть. Що ж їм тут робити?

Та почали селяни прихистку просити, свої біди розказувати, то й змилувалися. Вирішили фортецю вибудувати, а біля неї замок, щоб можна було жити. Сказано — зроблено. Та тільки суперечка вийшла, де будівництво починати? І це місце добре, а те — ще краще. Сваряться брати, мало не чубляться. Кожен хоче, щоб по його було.

Послухав їх батько, мудрий Костянтин, та й постановив: місто закласти на березі річки. Та й не просто на березі, а так, щоб три річки його з усіх боків омивали і захищали від ворогів.

Як сказав, так і сталося. А нове місто на честь батька сини назвали — Старокостянтиновим.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

85. Старокостянтинів. Записано в селі Старокостянтинів Старокостянтинівського району від Герасимчук Марії Йосипівни (1936) 2008 року.