☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Сумна пісня солов’я
Легенда Поділля

Якось один купець зловив у лісі солов’я, приніс додому й зробив йому дуже гарну клітку. Була та клітка із срібла, золота й коштовного каміння. Посадив купець солов’я в ту клітку й приставив до нього чоловіка, щоб наглядав за ним.

Був у того купця чудовий сад, а в ньому стільки квітів, що очі розбігалися. Посередині саду був водограй, до якого спускалися сходи.

Купець поставив клітку поблизу водограю й щодня вранці та увечері приходив милуватися соловейком. А соловей тільки сумно дивився на небо й жалібно співав. Знайшов купець чоловіка, який знав пташину мову, і привів його до солов’я, хай розгадає солов’їну пісню.

Послухав чоловік солов’я і каже:

— Хазяїне, соловей співає: « Вітчизна моя, гніздечко моє, я без вас не можу жити».

Минали дні, і соловей співав ще жалібніше. Тоді купець відімкнув клітку й випустив солов’я на волю, а сам разом з чоловіком, який знав пташину мову, сів на коня й поскакав услід за солов’єм. А він зійшов згори, перетнув долину, переплив річку, напився із джерела води й знову вирушив у дорогу.

Довго йшов чи недовго, аж нарешті дістався до дерева, яке стояло в лісі, побачив своє зруйноване гніздо й заспівав:

— Вітчизно моя! Ти найкраща, наймиліша.

І з того дня соловей став вільно співати й славити своє гніздо.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

15. Сумна пісня солов’я. Записано в Деражні від Поморгайло Марії Артемівни (1942) 2008 року.