Урочище Томилівка
Легенда Чернігівщини

Недалеко від мого села розташоване урочище, яке називається Томилівка. За легендою назва походить від слова „втома». Колись давно наші пращури косили там траву. Одного разу хтось сказав:

— Я втомився.

Від того часу назва урочища дійшла до наших часів. В урочищі дуже чудова, чарівна природа. З усіх сторін Томилівку обступили могутні дерева-велетні. Поблизу протікає річка Десна. Коли я з подругами плавала на інший берег Десни, то відпочивала у Томилівці. Навесні, коли все зеленіє, розквітає, в урочищі співають пташки, розпускають свої тендітні листочки дерева. Там дуже багато птахів, які дарують людям свій ніжний спів. Вони живляться шкідливими для рослин комахами, рослини дають притулок птахам і тваринам. Оскільки поблизу Томилівки ліс, то тут багато різних тварин.

Навесні я з подругами приходжу до урочища послухати чудові звуки природи. У невеликому ставочку скрекочуть жаби, десь кує зозуля. У квітні з’являються перші квіти — проліски. У травні зацвітають конвалії та починає співати соловейко. Урочище, як жива істота, воно буде добрим до тебе, якщо ти не шкодиш йому.

Взимку урочище затихає. Птахів залишається зовсім мало, бо вони відлітають у теплі краї. А тих, хто залишився, я підгодовую. Дерева стоять чорні, сонні, земля вкрита білою ковдрою. Приємно пробігтися стежкою на лижах, подихати чистим повітрям. Урочище дає людині відпочинок після важкої праці. Біля Десни ловлять рибу.

Я люблю Томилівку в різні пори року, бо це моя рідна земля. І вона для мене найкраща, найрідніша, наймиліша.