Українські народні казки

Цвіркун

Легенда Полтавщини

Ріс собі хлопчик, якого дуже любили люди, бо вмів він співати, як ніхто на світі. Вечорами, після денної роботи, коли можна було трохи відпочити, сходилися старі й малі послухати пісню. Кожен, хто хоч раз чув той спів, ніби набирав у груди сили й снаги, ніби пив живу воду з цілющого джерела. Співав хлопець про сонце, про квіти, трави, про землю. І кожна його пісня славила рідний край. Ті пісні складав хлопчина сам. А коли в нього питали, як це йому вдається, відповідав, що все те від квітів, дерев, води, птахів та звірів.

Якось прийшло в цей край лихо. Про співучого хлопчика почули злі вороги і вирішили викрасти його. Темної ночі, коли він слухав пісню місячного сяйва, щоби потім переспівати її людям, схопили вони його і понесли у свої землі. Володар тієї країни хотів мати співучого раба. Та хлопець йому не співав. Просили його — мовчав, били — мовчав.

Тільки одного разу, змучений украй, завів він тужливу пісню. Від тої пісні німіли люди, а каміння плакало. Була вона про розлуку з рідною стороною. Злий володар наказав повернути хлопця додому, і, якщо він там співатиме, убити. Тільки ступив хлопчик на рідну землю, одразу в нього вирвалася пісня. Котрийсь із ворогів замахнувся шаблюкою, щоб виконати наказ володаря, але хлопця враз не стало. Лише в зелену траву плигнув маленький жвавий цвіркун.

Відтоді й повелися на нашій землі цвіркуни. їхні пісні славлять рідну землю. А хто понад усе любить Батьківщину, той чує в піснях маленького цвіркуна славу про красу нашої землі.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

37. Цвіркун. Записано в селі Духове Лубенського району від Трапезнікової Любові Михайлівни (1958) 2008 року.