Українські народні казки

Циганка

Легенда Кіровоградщини

Недалеко від села Новомихайлівка лежить дуже красива балка, яку люди звуть Циганкою. Звідки вона походить, розповідає давня легенда, яку жителі навколишніх сіл передають з вуст в уста.

Це було дуже давно. ще в ті часи, коли вся земля належала панам, а бідні люди змушені були працювати на них. В ті далекі часи вільний циганський народ мандрував по світу, зупиняючись лише там, де їм дуже подобалося. А ще там, де можна було підзаробити коштів на одяг та харчі.

І ось одного разу табір заїхав у наші краї та й зупинився в балці неподалік від Синюхи. Чоловіки зайнялися ковальством, а жінки з дітьми розбрелися по навколишніх селах ворожити. В таборі була дуже красива дівчина, донька отамана, яку звали Ольгою. Ольга була високою, стрункою дівчиною, мала довге, густе, чорне волосся, яке завжди було розсипане по її смуглих плечах. Була рожевою, як розквітла троянда, а коли посміхалася, то здавалося, ніби сонечко виходило з-за хмари.

Багато хлопців і своїх, і чужих кидало на Ольгу оком, але та ні на кого не дивилася. Та сталося диво. На вулиці села, в яке пішли цигани, Ольга зустріла ставного білявого Миколу, в якого відразу закохалася. Думала, що причарує хлопця своєю вродою, але той і не глянув на неї. Така вже, мабуть, Ольжина доля. Хлопець мав наречену, яку кохав без тями.

Все літо простояв табір в тій балці. Їхати далі вирішили лише пізньої осені, коли в селах зберуть врожай. За цей час Ольга найнялася на роботу до Миколиної сусідки, аби лише бути ближче до коханого. Одягалася, як сільська дівчина, і навіть вперше в житті заплела в косу своє довге, густе, чорне, як смола, волосся. Та нічого не допомагало.

Пізньої осені, як і передбачалося, табір почав збиратися у дорогу. Всі були в піднесеному настрої, лише Ольга заливалася гіркими сльозами. Ніхто не міг зрозуміти, що з нею трапилося, адже раніше вона так любила переїзди. В ніч перед від’їздом Ольга прокралася до коханого і розповіла йому про свої почуття. Але той прогнав її від себе геть.

Вранці табір мав від’їздити, але раптом зчинився страшенний ґвалт. Зникла Ольга... Шукали її цілісінький день, розпитували сільських людей, чи не знають вони щось про красуню-циганку, доньку отамана. Але ніхто нічого не знав. Жінка, в якої вона працювала сказала, що та пішла ще вчора ввечері і більше не поверталася.

Знайшли Ольгу лише під вечір. Лежала вона під вербою, біля якої полюбляв стояти Микола. Всі подумали, що вона спить, але коли підійшли ближче, то побачили, що в Ольжичі груди був встромлений величезний циганський ніж її батька.

Лише тоді признався Микола, що Ольга приходила до нього вночі і він її прогнав. Поховали Ольгу в тій же балці, в якій стояв табір. Кожної весни приїздили цигани до її могили і стояли там до пізньої осені.

Микола так і не одружився. Через кілька років помер, мабуть, таки забрала Ольга його до себе.

А балку люди прозвали Ольга Циганка, Та з часом ім’я дівчини забулося і назва стала короткою та ясною — Циганка.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

10. Циганка. Записано від Туманенко Людмили Леонідівни (1949) в смт Добровеличківка 2010 року.