Українські народні казки

Цілюще джерело
Легенда Поділля

Жив собі пан із дружиною і дочкою. І був у нього незрячий конюх. Одного разу об’їжджаючи поля, пан із конюхом натрапили на джерело. Прозора вода просочувалась із землі і джерело так і вабило напитися води. Конюх підійшов, напився, обмив обличчя і, чудо, враз став бачити. Пан продовжував сидіти у бричці, і як же він здивувався, коли конюх підійшов і сказав, що бачить.

Та не сподобалось це місце панові, бо джерело було на полі під горбком. А це було його поле. І сказав він заорати джерело. Як тільки джерело заорали, дружина і дочка пана почали погано бачити, і з часом зовсім втратили зір. Переживав пан, шукав лікарів, але ніхто не міг їм допомогти.

І ось одного разу прийшов до пана той самий конюх, і розповів йому сон, який йому приснився. До нього ніби прийшов сивий мудрець і порадив викопати заново засипане джерело. Вислухав пан конюха, а на ранок так і зробив. Джерело було розчищене. Потім привіз свою дружину і дочку до джерела, вимили вони обличчя, помили очі і побачили білий світ. Із того часу багато людей приходять на те місце, щоб напитись прохолодної води і вмити обличчя з цілющого джерела.

За традицією села, на Рахманський Великдень, біля кринички іде богослужіння і святять воду. В цей день із нашого села і з сусідніх сіл ідуть люди до цієї кринички, щоб принести освяченої води додому.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
40. Цілюще джерело. Записано у селі Гулі Барського району від Картацької Тетяни Іванівни (1922 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.

Цілюще джерело
Легенда Полтавщини

Існує в народі таке повір’я: якщо збираєшся в дорогу чи готуєшся до якоїсь відповідальної справи, напийся свяченої води. Обов’язково допоможе!

Лікувальною є й джерельна вода, її називають ще цілющою, мінеральною. А ще в народі живуть легенди про диво-криниці. Є така і нашому районі.

Було собі маленьке село. Неохоче селилися в ньому люди, бо ні річки, ні озерця, ні лісу поблизу не було. Лише степ та луг. Але люди там жили добрі. Щиро вірили в Бога, а до церкви ходили в сусіднє село. Дорога туди була довгою, пролягала через широкий луг. Люди часто зупинялися, щоб перепочити, але, на жаль, не могли втамувати спрагу.

Та от одного разу косив у лузі сіно якийсь парубок і побачив у траві джерело. Зрадів хлопець, зраділи люди. Турботливі руки селян прихорошили джерело, а згодом побудували криницю. Тепер вона завжди мала гостинець для перехожих — глек із холодною водою.

Незабаром сталася ось така історія. В одній селянській сім’ї захворіла дитина. Важка хвороба вкралася в дитяче тіло. Всі намагалися якось допомогти, порадити, але недуга не відступала.

Вночі матері приснився сон, в якому почула вона слова порятунку:

— Піди до криниці і набери води. Напої своє дитинча і почитай молитву. Недуга пройде.

Вранці мати пішла до криниці. Але тільки нахилилася , щоб набрати води, — побачила у ній образ Спасителя. І сталося диво — дитина одужала.

Відтоді так і повелося: ковток холодної джерелиці зцілює мандрівників, поновлює сили хліборобам у спекотливі жнив’яні днини, дарує радість пастухам.

Жмутком сухих васильків, змоченим у цій воді, кропили все в хаті і господарстві. Кропили і людей, примовляючи:

— Кроплю джерельною водою, щоб стрічалися з радістю, а не бідою.

Пройшло багато років, але і в наш час немічні і хворі знаходять силу від цілющого джерела.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
72. Цілюще джерело. Записано у селі Осняги Гадяцького району Полтавської області від Боцули Катерини Іванівни Іванченко Віталієм 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.