Українські народні казки

Чайчина могила

Легенда Кіровоградщини

Це було у далекому 33-му. Голод не обминув і Аджамку. Продзагонівці щотижня лютували по селянських дворах.

— Дайош хлєб! — кричали.

А давати уже не було що. Жила у нас у Третій Сотні сім’я Семена Чайки — Семен, дружина його Галя і четверо синочків. Жили вони щасливо і дружно. Та якесь заздрісне око підгледіло, що Семен трохи збіжжя сховав для своєї родини. Підлий язик доніс на селянина. Мов коршуни, налетіли зайди на обійстя Чайки, почали шукати хліб. І знайшли…

Семен кинувся захищати добро, бо зрозумів, що без хліба залишається родина. Та пролунав постріл. Мов підтятий колос, похитнувся Семен, упав і полив кров’ю своєю землю-годувальницю. Не почули селяни з уст Галі ні крику, ні зойку.

А вранці, коли зайшли до хати, побачили поряд з Семеном дружину і дітей. І всі, як батько, спали вічним сном. Що сталося тієї ночі, так ніхто і не дізнався.

Усіх Чайок поховали у їхньому саду в одній могилі. Уже немає тієї хати, того саду, а могила збереглася. І хреста хтось на ній поставив. Назвали її Чайчина. Кажуть, що вночі чути з могили стогін важкий, мабуть, душі невинно убієних плачуть.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

8. Чайчина могила. Записала Щербина Ольга від Щербини Зінаїди Іванівни (1930) в с. Аджамка Кіровоградського району 2010 року.