Українські народні казки

Чарівний спів юного Троценка

Легенда Чернігівщини

На берегах маленької річечки Утка розкинулось старовинне хліборобське село з милою і ніжною назвою Охіньки (або Охоньки). Існує воно тут уже дуже давно, може, ще з праслов’янських часів. Пройшлася тут колись ординська дика сила і знищила, спопелила все навкруги, біленькі хати, зелені садочки, золотоколосі ниви. Не пожаліли і людей. Після цього кривавого розбою довго, аж до кінця тривожного XVII віку, існували Охіньки лише «пустим селищем».

Заселяти пустиню взялися в 1688 році Троцини. Цьому передувала досить цікава легенда. У переволочнянського козака Василя було два сини Трохим і Степан. Обидва вони вірою і правдою служили у війську і нічим не відрізнялися від інших козаків, ні багатством, ні славою. Та ось у пана Трохима, а по простому Троця, синок Антось народився. Та з таким ангельським голосом, що люди тільки дивувалися і зачаровано слухали спів юного Троценка, слава про якого далеко полинула по всій славній Гетьманщині. Про нього дізналися навіть царські особи. Згодом його вже слухали в Москві, при дворі царівни Софії Олексіївни.

Так Антон «виспівав» своєму старому батькові уряд срібнянського сотника і право заселити пусте селище Охіньківське. Вдатливий сотник швиденько, поки не передумали, заселив Охіньки, та ще встиг півтора року побути полковим суддею в Прилуках в 1707-1708 роках.

Після поразки гетьмана Мазепи Троця, як і багатьох інших, потягли на розправу до столиці, лишень запідозрюючи його в участі в «зменє». Старий страшенно розхвилювався, загорював і в дорозі, не доїхавши до Москви, помер. Придворний півчий Антон, по «благородному» Троцина, повернувся до рідного порога і заступив батька на сотницькому уряді в Срібному, де й прослужив не багато, не мало — 30 років.

Антон жив у Срібному, мав там двір і «...огороди покуплениє і сади і луки...також бровар і воскобойню». Син Антона Микола, який отримав у тридцятирічному віці з рук батька сотницький уряд в Срібному, оселився вже в Охіньках. Сотникував він більше 15 літ і «прославився» серед земляків своєю жорстокістю і свавіллям. Маєток в Охіньках перейшов у спадок до сина Миколи Антоновича — Якима, корнета Ямбурзького карабінерного полку, а вже потім до онуків Петра і Ялисея. Лишився він за Троцинами й подалі.

Наш місцевий краєзнавець В. Масенко згадує в своїй книзі «Прилуччина» у

1888 році: «...по красі місцевості звертають на себе увагу село Охіньки з красивим будинком поміщика Троцини».

Ще й досі не вдалося віднайти місце усієї садиби. Місцеві люди кажуть, що десь вона була в старому саду над Уткою, там колись для своїх потреб селяни виготовляли цеглу.

Сучасні «оповителі» так постаралися, що в селі не залишилося жодної пам’ятки минулого.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

70. Чарівний спів юного Троценка. Записано в Охіньках від Голови П. Г. та Конаха Д. І. 2008 року.