Українські народні казки

Чому верба плаче

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Стоїть край лісу над ставком, мов сиротиночка, плакуча верба. Часто люди бачили стару вербу під ранковою зорею, з її листочків вранці капали маленькі краплинки води, немовби вона плакала з журби. Старі люди знають про сльози цього дерева.

Жила в селі Одарка — дзвінкоголоса дівчина з дуже живими синіми очима. Працювала вона в пана вишивальницею. В неї були золоті руки. Не одна жінка в селі заздрила рукам і смаку Одарки.

Бувало, піде дівчина в поле, нарве квітів різноманітних, принесе їх у панський маєток, покладе перед собою і почне вишивати з нього візерунки. А коли до кімнати заходив панський син Іван, дівчина найбільше раділа. Панич годинами, не відриваючи погляду, дивився на роботу Одарки. В ті хвилини у дівчини дерев’яніли не тільки руки, а й усе тіло. Після таких зустрічей Одарка майже не могла вишивати.

Вона покохала Івана, але сама собі боялась у цьому зізнатись: він — син пана, а вона — бідна наймичка, вишивальниця. А що для пана її талант? Сьогодні вишиває, комусь радість приносить, а завтра щось на пана найде — зробить з нею, що йому заманеться.

Але кохання не розбирається, де пан, а де наймит. Кожного разу, як тільки з’являвся панич, щоки Одарки пломеніли, а серце мало не вискакувало з грудей. Помітив її збентеження панич і все зрозумів.

Одного разу в неділю пішли дівчата до церкви, залишилась Одарка сама. Аж тут зайшов панич — веселий, напідпитку:

— Ану ж, покажи, що ти своєму панові вишила?

Дівчина стрепенулась, бо вишивала вона портрет Тараса Шевченка, якого так не любили пани. Не могла вона показати панові свою роботу. Той розлютився і хотів силою забрати в Одарки вишиванку, але дівчина схопила її і заховала за пазуху. Розлючений панич накинувся на Одарку, розірвав на ній сорочку і зґвалтував дівчину.

Хотіла дівчина кричати, всім розповісти про вчинок Івана, але побоялась ще більшу біду на себе накликати. Діждалась ночі, вибігла за забір і біля ставка у верболіз заховалась. Довго там проклинала свою долю, обливаючись слізьми. Не витримало дівоче серце такої наруги над її почуттями і Одарка там у верболозі й померла.

А вранці побачили люди над ставком вербу, що звідкись взялася вночі. Підійшли до неї, а з листочків капають краплинки-сльози зґвалтованої Одарки.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

9. Чому верба плаче. Записала Земляна Марина від Сербиненко Марії Йосипівни (1929) у с. Новотроїцьке 2009 року.