☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Юне джерело
Легенда Чернігівщини

Цю легенду мені розповіла моя бабуся Тур Марія Іванівна.

— В давні часи, — гомонить бабуся, — коли на наш край нападали орди кочовиків, жила в нашому селі дівчина незрівнянної вроди. Глянеш в її очі і ніби чистої води нап’єшся. Багато хлопців топтали стежку під її вікнами, та дівчина ні на кого й дивитися не хотіла. Кохало її серце княжича, що часто приїздив на лови з Чернігова до нашого лісу. Та й княжичеві теж сподобалась красуня. Але розумів мудрий хлопець, що не слід зводити селянської дівчини, бо не рівня вони. А може, просто не надто міцно її кохав? Хтозна. А юнка тільки серцю своєму про кохання звірялася.

І ось настали страшні часи, орда зі сходу сунула в наш край. Зібрав князь Чернігівський рать велику і рушив обороняти рідну землю. А поряд з ним син — красень.

Недалеко від нашого села і відбулася битва. В цьому бою було тяжко поранено княжича. Його віднесли до села. І сталося так, що опинився він у хаті, де жила дівчина, що кохала його більш за все на світі.

Князівська рать гинула від нечестивих шабель, і стало зрозумілим, що бій буде програно. «Треба заховати пораненого княжича», — подумала дівчина.

Не знаю, де сховала юна діва свого коханого, але, коли кочовики дізналися від зрадника, що княжича переховує сільська красуня, вони захотіли отримати його в свої руки. Та скільки не погрожували молодій селянці, не виказала вона свого коханого, захисника рідної землі. Тоді старший між ворогів наказав убити її. І, коли тіло дівчини впало на землю від удару шаблею, з-під землі вдарило таке міцне і сильне джерело, що змило ворогів могутньою хвилею. А як не стало жодного поганця, перетворилося в маленький чистий струмок.

Тому називають джерело Юним, а вода в ньому така, що додає сили кожному, хто з нього нап’ється.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

36. Юне джерело. Записано в Слабині Чернігівського району від Тур Марії Іванівни (1931) 2008 року.