Українські народні казки

Як Трифановський став дворянином

Легенда Чернігівщини

Легенда записана П. Рогачем зі слів Ф.О. Лавріненка в 60-х рр. XX ст. Вчителюючи в 20-х роках у Березівці, Федір Олексійович записав її від людини, яка була близькою до родини Трифановських.

Переказ переносить нас на початок XVIII століття, в час війни з шведами. Одна з шведських армій (саме так записано у Лавріненка, хоч це, зрозуміло, перебільшення) проходила й через Прилуччину. Шведи прямували під Полтаву й зупинилися на відпочинок біля хутора Портянка. Їх дуже зачарувала гарна місцевість з лісом, річкою, і командири не поспішали зніматися з місця. Тим часом мешканці Березівки з острахом чекали їхнього приходу, боячись насильств.

Тоді священик Михайлівської церкви Трифановський вдався до хитрощів. Він зібрав селян і намовив вийти з корогвами та хлібом-сіллю назустріч шведам. Так і зробили. Трифановський звернувся до генералів з проханням не заходити в Березівку (вигадав якусь страхітливу причину). Натомість обіцяв від села щедру провізію і багато горілки. Шведам це сподобалось, вони навіть погреби побудували для збереження харчів (Федір Олексійович тут зробив примітку: „Сліди шведських погребів залишилися до цього часу"). Розкішне життя в Портянці затримало шведське військо на загальний збір перед битвою з Петром І.

А коли відбулась Полтавська баталія і прихильників Мазепи, котрі не встигли відступити з шведами, почали хапати, на Трифановського надійшов донос, мовляв, допомагав шведам.

Дізнавшись про це, березівський священик не став чекати, поки його схоплять, подався до Петербурга. Його прийняв Меншиков. Заява Трифановського була приблизно така: „На мене подано наклеп, ніби я зрадник. Це неправда. Навпаки, я все робив, щоб затримати шведів аби вони не прийшли вчасно до Полтави. Споюючи шведське військо, я послаблював їхню боєздатність...»

Меншиков доповів цареві. Петро І розпорядився перевірити достовірність фактів. Виявилось, що армія, котра проходила через Березівку, справді загаялась і не брала участі в битві під Полтавою.

Таким чином, замість покарання, цар нагородив Трифановського дворянським титулом і землею. В указі, з яким хитрий піп повернувся додому, було сказано, що в його володіння відходить половина Березівки та багато землі і лісу. „І зажив новоспечений поміщик великим паном», — писав Ф.О. Лавріненко.

„Уже нащадки попа, наприклад, Василь Семенович Трифановський, — було далі в цих записках, — як багатий і дотепний поміщик, декілька разів обирався предводителем дворянства Прилуцького повіту. Але на офіційних паперах Трифановський не підписувався як предводитель, а лише „за предводителя дворянства».

Коли я запитав у вчителя Сави Максимовича Лесовицького, чому це так (а він за молодих літ працював домашнім учителем у Трифановського і знав родовід поміщика), то він пояснив мені тим, що Трифановські не були спадковими дворянами і на мали права обіймати посаду предводителя. Лесовицький і розповів мені, як Трифановський став дворянином.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

69. Як Трифановський став дворянином. Записано в Березівці Талалаївського району від Рогача Петра Тихоновича (1958) 2008 року.