Українські народні казки

Як дівка з гадюками зимувала

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Кажуть старі люди, що одна дівка на Воздвиження убралася, як до церкви: в гарну плахту, корсетку, стрічки, і заквітчалася. Та й не пішла до церкви, а пішла в ліс по горіхи. Ходить собі та й горіхи збирає, а далі стала на гилку і вишукує в корчі. А це як задзвонили коло церкви «Достойного», земля розступилася; а та дівка й полетіла в ту розколину! Тіко зачепилася за ліщину, то клаптик попередниці лишився на гілочці.

Сидить та дівка і не повернеться од страху. А яма — глибока та широка, така хоч кіньми грай, а гад, як мотуззя, сиплеться в ту яму. До самісінького вечора і не переставало а вона сердешна ні жива ні мертва. Аж увечері перестали гадюки лізти, і земля зіступилася. Поночі стало іще страшніше, а гад кругом неї аж шумить, так лазять. Ба далі стало од тих гадюк, щось мигкотіть, наче сяйво якесь і трохи стало видко.

А дівку вкинуло в таку гарячку, що от займеться, наче в пекельнім вогні сидить. Тіко гадюки як дотуляться, то таке холодне, що й вимовити не можна. То вона бідна не стямилася, чи вона заснула, чи що з нею зробилося, і чи довго вона отак лежала. Тіко вже вона як блимнула очима та подивилась навкруги себе, а їх Господи яка силенна сила! Так гаду, так гаду! куди глянь — все ворушиться. А посередині лежить великий круглий камінь, і ті гадюки його лижуть, весь час: ті прилазять, а ті одлазять. То та дівка дивилась, дивилась довго. То як захотіла їсти, то й вона підсунулась до того камінця та й почала лизати. А він такий солодкий, як мед. І отакечки вона цілісіньку зиму лизала з гадюками. І вони її не чіпали, а так в рядку з ними й лиже, налижеться, та так поміж гадюками лягає.

А батько й мати шукають та плачуть! Та як знайшли вони того клаптичка з попередниці, та й кажуть:

— Вже її бідної на цім світі немає, мабуть вовки з’їли.

Одправили панахиду за вмершу, справили обід, та й плачуть і не перестають. А вона бідненька цілу зиму з гадом камінця лиже. Тіко казала, що, як панахиду за неї правили, то так тяжко було, що вона вже Бога молила, щоб або гадюки з’їли її, або вмерти. А як дочекалася Благовіщення, то вона нічого ни знала. Тіко бачить, що гадюки сильно забігали, та так проворно бігають, то змотуються в клубок, то розмотуються. А це земля розступилася, і гадюки геть позмотувалися в клубки, як ото добрих дві скрині вкупі, і підкотилися на середину ями. А дівка стала на ті гадюки. То одна, як махнула хвостом, так і викинула дівку на верх землі. А тоді ті гадюки клубками так і повискакували. То та дівка прийшла додому, Господи яка жовта та худа, насилу ногами плентала. Зібралося багато людей, покликали попа, висповідав, запричастив її. А вона всеньке розказала, що її там було, та й умерла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

92. Як дівка з гадюками зимувала. Записано від Скаженюкової Хвиськи (98 років) 1926 року.
Силами учнівського та педагогічного колективів Попівської ЗОШ І-ІІ ступенів Маньківського району опрацьовано цей фольклорний матеріал, який ще у 1926 році зібрала художниця Софія Терещенко.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.