Українські народні казки

Як людина стала лелекою
Легенда Поділля

Колись у нашому краї була велика біда: люди не мали роботи, не вистачало на всіх землі, не раз і шматка хліба не було в хаті. Не витримав такого життя один чоловік та й подався шукати щастя в далях, в заморських краях.

Тут він знайшов вічне літо, а головне хліб і воду. А більшого він і не бажав. Воно б, може, й нічого, але стала його діймати страшна ностальгія — сум за батьківщиною. Все більше й більше думав про повернення додому в рідний край. Хоча не назовсім, а так щоб трохи тут жити, а трохи в рідній стороні.

— От якби я мав крила, то міг би хоч раз на рік злітати додому.

Почув його молитви Господь і перетворив того мрійливого чоловіка в лелеку.

Змахнув крильми лелека та й полетів на Україну. Зраділо його серце, коли побачило рідну землю, своє село, батьківську хату. Але й засмутилося, бо вже не міг назад стати людиною.

Звив собі гніздо на дереві, що росло у дворі колишньої хати, і став там жити. Так жив до кінця літа, аж стало його знову тягнути в чужий край, де тепло і харчі є. Зібрався та й полетів у вирій, до теплих земель.

І так відтоді літає туди-сюди, по кілька місяців живе на батьківщині, арешту на чужині. Сім’я його розмножилася, з’явилися родичі — журавлі, чаплі. Тільки коли підіймуться ці птахи в небо, сумовито кричать: укру-укру.

Не можуть вже вимовити, як перше, слово «Україна», але не забули своєї батьківщини.

Походження та примітки

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
10. Як людина стала лелекою. Записано у Вінниці від Кравченко Ганни (1925 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.