Як солдат з вовками зустрівся
Легенда Чернігівщини

Дядько Сергій розповідали нам про вовків історію.

Давним-давно, як вони ще малим хлопцем були, розповідав дід, а той почув від свого діда, що брат того діда в москалях аж 25 років служив. От він уже і вислужив та й пішов у Богданівку. Іде він, полишивши голову та спираючись на ціпок, аж зирк — спереду два вовки сидять один по той бік дороги, другий — по інший. Зупинився він, глянув на Богданівку — тільки синіє, оглянувся на Конопівку — тільки мріє. А кругом поле, як море, і жодної душі.

Що ж його діяти? Іти назад чи що? Та здоженуть. «От, — дума чоловік, — оказія яка! 25 літ проблукав по світу, стільки лиха та горя бачив. Кулі над головою дзижчали — минали, вода живого на берег викидала, з гір спускався — не падав. І оце якраз під Богданівкою у вовчу пащу прийшов». Та, як кажуть, двом смертям не бувати, а однієї не минути. Пішов він уперед на Богданівку поміж вовків. А як став до них підходити, то скинув шапку, низенько поклонився та привітався:

— Добрий день вам, вовчики-братчики! Із цим днем, що сьогодні, будьте здорові!

Надів шапку та й пішов помалу. А вовки його і не займали.