Як утопилася карета
Легенда Чернігівщини

Коли моя мати була ще молодою дівчиною, вона з сім’єю збирали сіно під красною горою. Тільки чоловіки пішли на ніч додому, а хлопці й дівчата залишилися ночувати під копицями. Було тихо, ясно, місячно.

Розбудив молодь тупіт коней. Вони схопилися і побачили, що понад Сеймом летить тройка коней. Місяць світив так ясно, що було видно золоті боки карети, а ще герб.

Річка наша норовиста і часом дорога підходить до того місця, де обрив. Чи то кучер не справився, чи що, та карета зникла під водою. Звук був наскільки сташний, що хлопці й дівчата розгубилися. Коси стали дибом і вони довго не могли прийти до тями. А коли відійшли, то кинулися в село.

Наша річка колись була суднохідна. Останнє судно, яке зайшло до нас, було після війни.