☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські легенди

Як хлопець визволив село від татарів
Легенда Покуття

Колись татари приходили в село і брали молодих людей. Що робити? Люди кладуть на кожній вулиці вориння, аби їх не пускати в село. І вартівників кладуть, щоб давали знати, як татари над’їдуть.

Над’їхали татари на конях, силяють коні до того вориння, забігають у село. Зайшли вони до одної хати. Хлопець з тої хати утік, а дівчину татари забрали. Хлопець добігає до тих коней, сідає на татарського коня і їде до козаків. А в козацькім війську були його браття. Їде він тим конем, і треба переїздити велику воду. Проплив він конем до півводи, обзирається, а татари за ним женуть. На однім кони їх два. Та не дігнали вони його, бо він був на середині води, а ті лиш заїздили в воду. Приїхав він до козаків і сказав тому, що був на посту:

— Будіть козаків, бо татари прийшли. А той сказав:

— Не треба всіх будити, ми тут є на варті.

А ті два татари приїхали, їх вартові взяли в полон. А один з тих татарів був татарського короля син. При його кони була вся зброя. Хлопець бере татарського коня, а брат, що в козаках, каже йому:

— Куди ти хоч’ їхати? А він каже:

— В Татарщину за сестрою.

І поїхав він. Що їхав, їхав, здибає його чоловік. Та й питає:

— Куди ти їдеш?

— У Татарщину, — він чоловікови відповідає.

А той чоловік такий сильний, його з коня стяг і забрав від него коня. І сам поїхав у Татарщину, бо він за жінкою шукав.

А цей хлопець зачав іти в Татарщину пішки. І злапали його татари. Що з ним робити? Каже татарин:

— Дати його коні пасти.

Пас він коні, що пас, злапав собі коня, сідає на него і їде далі в Татарщину. Злапали його знов.

— Куди ти, хлопче, їхав? А він каже:

— Я їду шукати сестри.

— Якщо ти скажеш, де нашого найстаршого син...

— Я не знаю, але це знає моя сестра. Вони сказали:

— Зараз твоя сестра буде тут.

— Я хочу поїхати проти сестри.

Бере він коня сестрі й собі. І ще їдуть з ним татари, не лиш він. Приїхав він там, де сестра була. Вийшла вона, сіла на коня, що брат привів їй, і їдуть обоє до того найстаршого. Каже він до дівчини:

— Маєш казати йому, що його син в козаків у полоні, і ти знаєш де.

Приїхала вона до того старшого і сказала:

— Ваш син у козаків у полоні. І ще один з ним.

Той найстарший хоче свого сина викупити, дівчина дає записку до свого брата, до козаків, і каже їй той найстарший:

— Якщо їх мож буде відти викупити, ви будете мати в нас файне життя.

А вони сказали:

— Ми би хотіли таки бути дома.

З тою запискою два татари поїхали до козаків, викупили їх ті два татари і вони приїхали в Татарщину. Уже син того найстаршого дома. Тоді він каже братови й сестрі:

— Що ви хочете від нас за це?

— Ми то хочемо, аби пішли додому і аби ніхто на нас не нападав. Дали тому хлопцеви такі штири афіші, на штири частини села.

Приїхали вони в своє село, почепили ті афіші на штирьох краях села. Наколи над’їздили татари і вздріли ті афіші, то зразу поверталися. Не нападали. Так той хлопець визволив усе село.

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

Топорівці, Городенківського району, Івано-Франківської області 23 листопада 1987 року від І.В. Новосильського (1911)