Українські народні казки

Ятрань

Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Тихий вечір оповив село. Темно у хатинах, і лише в одній світиться вогник. Там за столом сиділа бабуся, а біля неї двоє внучат. Вона глибоко вдихнула повітря, схилила голову і повела оповідку.

У нашому селі жила дівчина, яка провела свого коханого козака на війну. Він обіцяв, що незабаром повернеться і ні на трохи не забариться. Але проходив час, його ще так і не було.

Минав час, дівчина за ним дуже сумувала і щосили благала у Бога його повернення. Щодня приходила до верби, біля якої вони розійшлися.

Одного разу вона не повернулася, тому жителі села почали її шукати. Побачивши, що на тому місці, де вона була, утворилась велика, гарна і швидкоплинна річка, вони заплакали.

На честь цієї дівчини, яку звали Ятрань, назвали так і річку. А люди, які опромінили свої серця жалістю до дівчини, перетворились на верби. Вони й досі звиваються над рікою.

Закінчивши свою промову, бабуся глянула на внучат, котрі вже заснули. Ніжно прикрила їх ковдрою і вимкнула світло.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

67. Ятрань. Записано в Ладижинці Уманського району від Курзали Галини Андріївни (1943) 2008 року.