Українські народні казки

Історія з іконою

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Ця історія трапилась у нашому селі ще перед війною. Був теплий літній день. У клубі йшло собраніє. Майже всі люди зібралися там. А один хлопець захотів скупатися. Він жив біля ставка (тепер це місце Дубки називається) й пішов охолодитися у воді.

Пішов, та й довго не приходив. Тесть виглядав його кілька раз, а тоді пішов подивитися, де він є. Баче, тілько одежа, а його самого нема. Наробив тесть крику, поприбігали із собранія люди, почали шукати хлопця в річці. Скрізь шукають, уже й човнів понавитягували, всі ниряють, шукають — ніякого сліду.

А бабуся того хлопця багато чого знала. Вона взяла ікону, поставила на неї свічку і запалила її. Пустила ікону на воду, ікона помаленьку попливла по воді. Уже й вітер почав підніматися, і дощ став накрапати, а свічка не тушилася. От допливла ікона до одного місця і почала там крутитися. Всі боялися туди лізти, там, казали люди, було місце непевне. Але один смільчак все-таки найшовся. Він підплив човном до ікони і пірнув у тому місці. Усі люди на березі затаїли дух. Ниряльщик витягнув утопленого за волосся. Але вже хлопець був аж синій, пізно було чимось зарадити.

А в тому місці, де крутило ікону, був підземний колодязь, із якого били підземні джерела, з них і наповнювався ставок. Ці холодні потоки закрутили нещасного хлопця. З тих пір люди не купаються і не пірнають у цьому місці.

А ще бабуся розповіла мені, як маленька ікона вберегла життя моєму діду.

Як дідусь ішов на війну, то одна стара сусідка дала йому на дорогу маленьку іконку. Так він із нею і пройшов усю війну.

Ще війна не закінчилася, дід після поранення з другом ішов додому. Йти було ще довго, а пити хотілося аж в роті пересохло. Кругом чужі села, незнайомі люди, тому йшли скритно. Підійшли до одного села, побачили жінку і попросили її принести трохи води. Не знав дід зі своїм напарником, що в селі є ще трохи німців.

Ну от, сидять вони в чагарях, бо жінка сказала, щоб ждали її на цьому місці. І тут дідусеві ніби щось почало шептать:

— Тікай, іди звідси.

Шарпнув він друга за руку, відповзли обоє по бур’янах якнайдалі. Коли дивляться, а та жінка до їх першої схованки німців привела. От і вір людям. А дід весь час казав, що його ікона спасла.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

3. Історія з іконою. Записала Томас Наталя від Томас Марії Дмитрівни в с. Преображенське Межівського району 2009 року.