Богданівці
Народне оповідання Поділля

Село Богданівці було кріпацьким. Поміщики часто змінювалися, бо програвали в карти селян-кріпаків і навіть все село. Особливо жителі села боялися жорстокого поміщика Сталінського. У нього була кріпачка Мар’яна Капустянська, яку на другий день після родів панський економ заставив йти на панщину. Працювати жінка не могла, то її так збили на конюшні панські прихвосні, що вона за тиждень померла.

Панство любило розгульне життя і програвало свої маєтки або пропивало. Так село Богданівці було програно в карти паном Згурським панові Хаєвському, на честь якого одну з вулиць називають Хаєщиною.

Більшість людей села жила впроголодь. Часто весною не ставало хліба. Люди ходили в ліс збирати жолуддя. Сушили його, товкли в ступі і тоді мололи на жорнах на муку, з якої пекли хліб.

Коли був убитий селянами останній поміщик Мунь, люди отримали свою довгоочікувану землю. Під час громадянської війни село не один раз переходило з рук в руки в ході боїв між Червоною Армією, білими і військом Української Народної Армії.

В автобіографічному романі В. Сосюри «Третя рота» є уривок, що розповідає про події 1919 року:

«…Ідемо. Мимо села Богданівці косою опускаємось горою…На снігу маса слідів од ніг і доріжка од кулемета. Старшини нам кажуть:

— Не хвилюйтесь, їх небагато…

Ззаду нас ідуть два наші броньовики «Помста» і «Вільна Україна».

От і вийшли ми на замерзле болото, що між Коржівцями і селом Богданівці. Це болото літом було непроходиме…»

Минув час, пролетіли роки. Надворі весна. Скоро зацвітуть наші Богданівці молодою зеленню, білим цвітом. Зверху глянути, ніби білі хмари опустились на землю. Це цвітуть сади. А в тих садах чепурні хати по обидва боки широких вулиць, доглянуті подвір’я й городи. Все це — плід рук людських, невтомних трудівників — богданівчан. Хочеться, щоб весна не залишала наших країв, і ніяке лихо не торкнулося чорним крилом і так багатостраждальної нашої землі.