Боже поможи
Народне оповідання Чернігівщини

Одного чудового дня моя бабуся і моя мама чистили буряк на городі. Моїй мамі було приблизно років десять. Вона, як і кожна дитина, не могла всидіти на місці, бігала, розглядала кожну травинку, кожного жучка. Безперечно, бабуся сварилася, бо дівчинка не допомагала, а лиш допитувалася про се, про те.

Та ось мимо нашого городу проходила одна бабця, сусідки Марфа. От вона й каже до бабусі:

— Боже помагай, вам!

А моя бабуся не почула та й перепитує:

— Любко, доню, а що то Марфа каже?

Люба, довго не думаючи каже:

— Та вона питає, чи не помогти вам.

— Ні, не треба, Марфо, нам ще трішечки лишилося! — гукає з города бабуся.

Марфа стала, дивиться на бабусю і нічого не розуміє. Бабуся й собі розгубилася та й ще раз перепитує:

— А що ви, Марфуню, дорогенька казали?

— Та казала Боже помагай.

— Ану, Любцю, доню йди-но сюди…