Боже поможи
Народне оповідання Чернігівщини
Одного чудового дня моя бабуся і моя мама чистили буряк на городі. Моїй мамі було приблизно років десять. Вона, як і кожна дитина, не могла всидіти на місці, бігала, розглядала кожну травинку, кожного жучка. Безперечно, бабуся сварилася, бо дівчинка не допомагала, а лиш допитувалася про се, про те.
Та ось мимо нашого городу проходила одна бабця, сусідки Марфа. От вона й каже до бабусі:
— Боже помагай, вам!
А моя бабуся не почула та й перепитує:
— Любко, доню, а що то Марфа каже?
Люба, довго не думаючи каже:
— Та вона питає, чи не помогти вам.
— Ні, не треба, Марфо, нам ще трішечки лишилося! — гукає з города бабуся.
Марфа стала, дивиться на бабусю і нічого не розуміє. Бабуся й собі розгубилася та й ще раз перепитує:
— А що ви, Марфуню, дорогенька казали?
— Та казала Боже помагай.
— Ану, Любцю, доню йди-но сюди…