Українські народні казки

Бузковий кущ

Народне оповідання Полтавщини

Край села Ромодан, неподалік від залізничної колії, ріс розкішний кущ бузку, а під ним вічним сном спочивали нащадки прадавнього роду князів Орловських. Свідченням цього довгий час стояв надгробний знак із каменю з написом про тих, хто колись тут бігав цими стежками в дитинстві, а потім знайшов саме на цьому місці свій вічний спочинок.

Давній то був кущ. Стовбури були товщиною з руку доброго чоловіка, гілля розкішне.

Довгий час, обробляючи поля, трактористам доводилося обминати це місце, хоча сільська влада наполягала на його знищенні. Але щось ніби стримувало це зробити .

Та одного дня взяли чоловіки сокири і пішли до куща бузку. Як не дивно, але з кам’яним хрестом справилися легко, а от кущ виявився дуже міцним. І рубали його, і викопували лопатами, а він не хотів піддаватися. На місці зрубаних гілочок з’являлися молоді пагони.

Сіли відпочити під бузком втомлені чоловіки і приснився їм сон, у якому кущ бузку просить не губити його краси, не знищувати місця останнього пристановища роду Орловських.

Прокинулись чоловіки і ніяково переглянулись, а потім розповіли один і той же сон. Не прислухались люди до прохання старого куща, а роботу свою продовжили. Людським рукам кущ не піддався, тому на допомогу пригнали «залізних коней» —тракторів. Не одну годину трактори боролися з міцним буйнозеленим розкішним красенем. І все ж таки залізо, безперечно, перемогло. Завдання було виконано. Прохання бузку ніхто із чоловіків не «почув».

Минуло немало часу, але прохання старого бузкового куща згадують і зараз.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2. Бузковий кущ. Записано в Ромодані Лубенського району від Стрільчука Григорія Васильовича (1936) 2008 року.