Українські народні казки

Важкі спогади
Народне оповідання Поділля

Живе в нашому селі бабуся Віра. Кожного ранку я зустрічаю її біля воріт і завжди вона привітно мені усміхається і бажає гарного дня. Скільки себе пам’ятаю, я ніколи не чула від неї лихого слова чи лайки. Цілий день старенька порається по господарству, а прийде вечір, сідає на балці, кладе на коліна свої натруджені руки, і починають збігатися до неї сусідські дітлахи. Неспішною річкою линуть спогади про минувшину з уст старенької.

…- Жила я в Жигалівці, як і зараз. Як був голод, мій тато пішов до жидів за лушпайками. Довго ми з мамою чекали його, а він все не повертався. Настала ніч — батька все не було. Від чекання і тривоги нас зморило і непомітно для себе я заснула. Прокинулась вже на печі, поряд лежала мама. Вона була якась дивна. Несподівано мені прийшло на думку, що мама мертва і я заплакала. Раптом відчинились двері й у хату хтось увійшов. То був наш сусід Андрій Коломієць. Каже він:

— Доцю, помер твій батько. У вільшині його знайшов.

Поховали їх в одній труні. Тоді мені було шість років. Через день зібрали нас усіх сиріт в ясла. 44 душі було таких, як я по селі. Годували нас з колгоспу, а спали на лавах.

Прийшло время йти в школу. Навчилась читати, писати, а коли началась війна, мене разом з іншими дівчатами забрали в Германію. Попали ми до німецького бауера. Робили біля корів. Ті дівчата, котрі попали на шахти, не повернулися додому. Німець був не злий, не бив нас, давав їсти. Всю війну ми були в нього . В 45, як кінчилась війна, ми добиралися пішки додому. Три місяці йшли і гнали худобу з Германії. Здали корови аж в Літині. Тяжко було, дуже тяжко.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
20. Важкі спогади. Записано в с. Жигалівка Калинівського району від Герасько Віри Антонівни (1928 року народження) 2009 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.