Українські народні казки

Великдень

Народне оповідання Поділля

Народні звичаї завжди були мудрими навчителями і порадниками. У Малинівці теж, як і в кожному селі, є свої звичаї та обряди.

На Другу Пречисту в нас престольний празник. Святкуємо Покрову, Різдво, Христове, Стрітення, Євдокії, Сорок Святих, Теплого Олексія, Благовіщення, Юрія, Першого посіву, Свято Матері, Вербну неділю, Великдень.

Неділя перед Великоднем називається Вербною. У цю неділю святять вербу. Під церкву зараньше навозять багато вербового гілля. Зранку на богослужіння сходились всі старі і малі, бо гріх не йти до церкви, як святять вербу. Коли кінчалась відправа, і батюшка окропить гілля свяченою водою, то діти старалися першими взяти вербу і тут же проковтнути по кілька «котиків» — щоб горло не боліло. Свячену вербу несли до хати і ставили на покуті під святими образами. Хто був у хаті і проспав заутреню, то били того свяченою вербою, промовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.

Свяченою вербою вперше на весні виганяють скот на пасовисько, щоб нечисть до тварин не чіплялася. Якщо ішов град, то свячені гілочки верби викидали надвір, щоб град зупинився.

Найважливіший день Вербного тижня — четвер. Його називають страсним, чистим або живним. До цього дня в кожній хаті викочують, виливають з воску свічки — «трійцю». Одна свічка — сонцю, друга — покійним роду, а третя — на здоров’я і щастя живих.

У п’ятницю чи в суботу пекли паску — великий, гарно випечений білий хліб, який символізує вічність людського життя.

Невід’ємна частина Великоднього свята — писанка. У наших предків яйце було символом весняного відродження природи, зародження життя, продовження роду.

Фарбоване, розмальоване яйце вважається оберегом. З писанок-крашанок розпочинався великодній сніданок у кожній українській оселі. Мені бабуся розповіла, що крашанки фарбували різними кольорами, і пояснила значення цих кольорів:

— червоний — колір життя, колір крові, радість життя і любові;

— зелений — колір весни, пробудження природи, надії, радості буття;

— блакитний — колір неба, простору, вітру, здоров’я;

— жовтий — символ місяця, зірок, це колір хлібного лану, жита, життя;

— чорний — дух померлих, пам’ять про них, про своє коріння.

Крім крашанок, писали писанки — символ народного живопису. Паска — одне з найбільших, після Різдва, християнських свят. Воно приурочене воскресінню Христа.

Про це свято мені розповіла моя бабуся. Започатковується обряд удосвіта сповістою священика «Христос воскрес!» Після врочистого обходу храму починали святити паски і крашанки. Потім люди розходилися по домівках, щоб сповістити про велику радість, вітаючи одне одного: «Христос воскрес!». Їм відповідали: «Воістину воскрес!» і цілувалися тричі.

Найпершими верталися з всеношної дівчата.

— Як за нами люди йдуть додому, — казали одна одній, — так би за нами й свати йшли!

Умившись з крашанками (щоб рум’яними щодня були щоки), сідали за стіл. Господар зі свяченої паски обрізав з трьох боків скибочки, приказуючи:

— Бог — отець, Бог — син і Бог — дух святий.

Ці окрайці тримали до закінчення свят і віддавали худобі. Крашанками грали «навбитки». Взагалі Великдень — родинне свято, а тому в гості майже не ходили. Лише молодь по обіді збиралася в центрі села, дівчата водили хороводу, співали веснянки, гаївки. Дівчата промовляли:

У нас Великдень — милий гість,
Його вітаєм гаївками,
Його стрічаєм писанками —
Он на тарілці їх аж шість!

Ходили в колі, що означає рух сонця, а самі ігри і рухи мають сприяти швидкому пробудженню і розквіту природи.

На дзвіниці дзвонять дзвони,
Великодні, голосні.
Всюди втіха, всюди гомін,
Всюди радісні пісні.
Ми зібрались нині зранку
На гаївку, на гулянку,
В дружнім колі легко ходим
І гаївку хороводим.
І відтоді так щороку
В Воскресіння Світлий День
Гомонять земля і небо
Звуком звонів і пісень.

Підлітки, набравши крашанок, грали «навбитки» або «чий батько сильніший». Два хлопчики тримали в руках по одному яйці, кажуть: «Христос воскрес!». І вдаряють одночасно крашанками. Той, чия крашанка ціла, забирає розбиту собі. Великодня гра «Котися яєчко». З похилої гори, на пагорбочку, пускають кілька яєць. Чиє скочується вбік, тобто збивається іншим яйцем, дістається тому, хто його збив.

Дівчата заздалегідь готували писанки й дарували тим хлопцям, до яких лежало серце. Якщо хлопець мав образу на дівчину, то повертав писанку або ж привселюдно розбивав її.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

7. Великдень. Записано у с. Малинівка Літинського району від Русавської Марії Кіндратівни (1922) 2009 року.