Українські народні казки

Весільний обряд Кирилівки

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Наступили м’ясниці. В кого є парубок, що треба його женити, посилають батько й мати старостів до тих людей, у кого є дівка на виданні. Батько й мати парубка просять двох жонатих чоловіків бути старостами. Дають їм хлібину, пляшку горілки, і вони разом з парубком ідуть до тої оселі, яку вибрав батько, відповідно і свататимуть цю ж дівку.

Старости приходять в хату, розказують, чого прийшли, ставлять на стіл пляшку та хлібину. Батько й мати дівки запрошують гостей до столу, дівка стає коло печі і колупає пальцями комина, поки мати ставляє трапезу на стіл та домовляються. Під час вечері батьки цікавляться, якого парубок роду чи є в нього господарство. Якщо батькові підходить цей парубок, запрошують до столу і дівку. Батько пропонує доньці йти за парубка заміж. Після вечері, коли й дівка погоджується вийти заміж, вона перев’язує старостів рушниками, а парубка платком. Після цього обряду вважають, що парубок та дівка засватані.

Після сватання батьки парубка приходять на змовини, беручи з собою когось з рідних, дві особи та парубка і домовляються і призначають на яку неділю буде весілля. Готуються до весілля обидві сторони, купують подарунки, готують продукти та горілку.

Після останньої неділі перед весіллям в понеділок весільна мати вчиняє тісто на шишки, зве сусідів, близьких та родичів на шишки. Люди сходяться, ліплять шишки та співають:

Як ми на шишки йшли,

Та з Дунаю воду несли.

З рубленої криниці,

Наліпили шишок сестриці.

Якщо багато роду, молода чи молодий починають просити на весілля з середи. Молода просить в старші дружки дівку — сестру або подругу, молодий — парубка в бояри.

Старша дружка приходить в середу рано, заквітчує молоду , щоб вся голова була заквітчана, надіває багато стрічок, вишиту сорочку, рясну спідницю, підперізує червоним рушником, краї якого розстелені спереду вниз на рівні з спідницею. На праву руку надіває теж вишитий або червоний рушник. Дружка теж так одягається, лише на голову одягає вінок, а в руки бере платок з шишками. Молода стає посеред хати, підходять батько й мати, молода кланяється три рази та просить, щоб благословили на мир Божий вийти. Батьки відповідають, що Бог благословить.

Виходить з хати та йде на друге село, кого зустрічає, повинна поклонитися низько та поцілувати кожного зустрічного, до кого ж входить в хату і просить на весілля, теж кланяється , цілує всіх, а потім говорить:

— Просили батько й мати, і я прошу, щоб приходили до нас на весілля.

Якщо родичі далеко живуть, то просить і на корогви.

Просять на весілля до суботи. В п’ятницю після обід просить дівчат в дружки. В п’ятницю ввечері весільна мати вчиняє тісто на коровай. В суботу рано весільна мати просить сусідів до хати, говорячи:

— Прошу покірно, приходьте сьогодні на коровай.

Сусіди швидко впораються, беруть в вузол борошно чи яйця та поспішають на коровай , входять до хати і співають:

Як я на коровай ішла,

Та в коробці яйця несла.

Перестріли мене хлопці,

Та побили яйця в коробці,

Та зробили мені біду.

З чим я на коровай піду?

Посходились коровайниці. Весільна мати просить двох жінок, що мирно живуть в сім’ї, щоб замісили тісто на коровай. Жінки беруть діжу з тістом, висипають тісто в дерев’яні ночви та місять. Замісивши тісто, накривають полотняною скатертиною, щоб підійшло.

Тим часом молода з дружкою збираються йти по дівчат-дружок. Підійшло тісто в ночвах. Дві старші коровайниці виложують тісто на стіл, кругом якого стоять коровайниці, розривають його на шматки, дають кожній коровайниці, щоб вимішувала. Дві старші коровайниці ставлять діжу, ложать на діжу кришку, посипають борошном та житом. Ліплять коровай. Розкачують корж, ложать його на цю кришку, посипану борошном та житом, на корж виробляють паляницю та співають:

Наша піч гогоче,

Короваю хоче.

А припічок посміхається,

Короваю сподівається.

Ліплять шість вареників з сиром або вишнями та ложать кругом паляниці, та знов накривають коржем. Потім розкачують пояс, щоб був цілим, не розрізаним, підперізують коровай. На верх роблять велику різану шишку. Заплітають вінок з шишок та голубців. Коровайниці співають:

Короваю-раю,

Я ж тебе убираю

У рожеві квіти,

Щоб любились діти.

Весь коровай уквітчують шишками та голубцями так , щоб не було ніде пустого місця:

Питається коровай придотечі:

Чи далека доріженька до печі?

Дайте мені Василечка підпиратись

Коли б мені як до печі добратись.

Коли закінчили уквітчувати коровай, ліплять качки матерям, ворони —батькам , курені — дідам, кужіль — бабам на подарунки. Ліплять ще два лежні, щоб положити на столі під гільцем, ще круглий калач, щоб брати на частування в понеділок, та кожній коровайниці по шишці, в знак того , що вона була на короваї.

Якщо з тістом вже все готово, кухарка просить молодого чоловіка, щоб піч вимів, дає йому довгий віник, а коровайниці співають:

Чорнявії піч вимітають,

А русяві в вікна заглядають.

На чорнявих дивилися

Та й собі навчилися.

Потім старші коровайниці несуть коровай до печі, куховарка ложить на дерев’яну лопату та садить в піч все , що поліпили:

У нашої печі

Мальовані речі,

Золотії крила,

Щоб коровай гнітила.

Коли все тісто посадили в піч, коровайниці беруть діжу, піднімають на руки, носять кружка, підбивають діжою стелю та співають:

Ой, наша хата на сохах,

А діжу носять на руках.

Пече, пече, пече,

То спечи нам коровай до речі.

Потім наливають в миску води, умивають одна одну, цілують та прикрашають, щоб кожна діждала такого діла. Потім беруть кропило в миску води, виходять з хати , йдуть на город. Старша коровайниця кропить кожну деревину, всі підв’язують дерево перевеслами та співають:

Оце тобі ,грушко,

Щоб рясно родила.

Щоб Маріїна мати

Та діждала рвати.

Оце тобі, сливко,

Щоб рясно родила,

Щоб Маріїна мати

Та діждала рвати.

Підв’язавши всі дерева в садку, викидають миску з кропилом на дерево, щоб сіялось. Коровайниця виносить графин горілки, чарку та миску з закускою — капустою. Після того як вип’ють, старша коровайниця вилазить на дерево та чіпляє графин з горілкою на вершок. Йдуть до хати співаючи:

Ой на тік, молодиці, та й на тік,

Щоб родило житечко , як торік,

Щоб Маріїна мати

Та діждала жати.

В той час чоловік, що піч вимітав, вилазить на дерево, дістає графин з горілкою та несе туди, де грають музики та танцюють коровайниці, обтрушуючи борошно. Він віддає їм горілку, вони у відповідь:

Ми діло зробили

І руки помили,

І руки , і пальці,

Дайте нам по чарці.

Тим часом молода зі старшою дружкою, зібравши дві-три дружки, починають співати:

Оце ж тая хата,

Що дружечка взята,

Зеленая рута,

Вже дружечка взута,

Кучерява м’ята,

Вже дружечка вбрата.

І так біля кожної хати дружки. Зібравши всіх дружок, а їх брали від десяти до двадцяти чотирьох, йдуть до молодої та співають:

Ой пісні, величенькі пісні,

Бо йдуть дружечки пишні,

Попереду Марія молода,

В неї кісонька золота.

Попереду Марія молода,

В неї кісонька золота.

З гори та в долину

По червону калину,

По хрещастий барвіночок.

Та Марії на віночок.

По хрещастий ,зелененький

Та Марії молоденькій.

Берегом качки пливуть,

Горою дружки йдуть.

Берегом качата,

Горою дівчата.

Ой куди ми підем

Та все одним слідом.

Все одно дорогою

З хорошою молодою.

Все одними стежечками

З пишними дружечками.

Ой просо, просо, отава,

Чогось наша Марія не жвава.

Поки собі дружечок назбирала ,

Темная ніченька настала,

Поки собі дружечок напросила,

Темная ніченька наступила.

Дружок брали парне число, щоб молодій не було пари, адже її пара молодий.

Молода з дружками заходять до двору та починають співати:

Не гнівайся , ненько моя , на мене,

Що я веду челядоньку до тебе.

Я ж тобі, ненько моя , робила,

Щоб ти моїй челядоньці годила.

А мати у відповідь співає:

Я ж тебе , доню моя , не лаю,

Всю твою челядоньку приймаю,

Я ж тебе , доню моя, не судю,

Кругом тебе челядоньку обсадю.

Коло дверей у хату зупиняються та дружки співають:

Сяду, впаду ластівкою

Перед матінкою.

Перед сінечками

З пишними дружечками.

Мати й батько виходять на поріг з хлібом, запрошують дружок та коровайниць до хати. Коровай та все, що пекли, з печі вже витягли. В цей час приходить молодий з боярином, забирають молоду з дружками на «дівич-вечір». Мати й батько садовлять всіх за стіл, після коровайницям дають по шишці, а молодий забирає молоду з дружками і веде до себе на гуляння, виходячи, співають:

Розступітеся, вороги,

Та не переходьте дороги,

Та нехай перейде родина,

Щоб була щаслива година.

Та нехай перейде чоловік,

Щоб був щасливий довгий вік.

Ой колесом сонечко вгору йде,

Кудись наша Марія з двору йде,

А у неї віночки сяють,

А за нею дружечки співають.

Ой брат сестрицю випроводжав,

Хрещатим барвіночком дорогу встеляв.

Оце тобі, сестрице дорога,

Йди до свекрухи здорова.

Ідуть дорогою тихою ходою. Люди виходять з дворів подивитись на молодих, молодий та молода низенько кланяються людям, дружки співають:

Калиновий мосте, не гнись ,не ломись,

Молода Маріє, не плач, не журись.

Не плач, не журись, низенько клонися

Старому й малому князеві молодому.

Тихо дружки йдіте, пилом не пиліте,

Щоб наші жупани пилом не припали,

Щоб на наші чобіточки не впали пилочки.

Ой що ж то за село,

Що в ньому весело.

Кругом нього садовина

В середині цвіт калини,

Де Марія походила.

Ой ішли ми мостом,

Попід золотим хрестом,

По сосновій дошці

До Івана в гості.

До свекрухи йдемо,

невістку ведемо.

Висока, як ялина,

червона, як калина.

З високого дерева, з ялини,

Із червоної калини.

Ой на горі рута, а в долині м’ята

Покажіть бояри, де Іванова хата.

Бо ми самі не знаємо

Хіба в людей спитаємо.

Підходять до двору молодого та співають:

Прибирайся, свекрушечко, прибирайся

Та своєї невісточки сподівайся.

Та щоб була рибочка печена,

Та щоб була горілочка вишнева.

Та щоб були огірочки зелененькі,

Бо йдуть дружечки молоденькі.

Музики виходять з двору, люди, що є в дворі, теж виходять та зустрічають молодих з дружками. Молодий та молода підходять до хати , біля якої стоять батько й мати з хлібиною, молоді кланяються, а батьки запрошують до хати. Дружки співають:

Схилилася вишня,

Щоб матінка вийшла

До свого дитяти

Просити до хати.

Дружки йдуть танцювати, а молоді заходять до хати, цілують батьків. Накривають на стіл, запрошують дружок до столу, ті співають:

Ввійшли ми в світлицю,

Глянули на полицю.

На полиці паляниці.

Здраствуйте, зовиці.

За щастя молодих, за їх долю та здоров’я пригощаються та співають:

Куховарочко наша,

Добра страва ваша.

Як будете так смачити,

То будете довго жити.

На перший стіл для дружок готували такі страви: холодець, капуста проолієна, огірки, жарке, затірка, вареники з сиром, ряжанка. Після ряжанки дружки співають:

Ми вже пили й їли,

Світа не виділи.

Пустіть погуляти,

Свята повидати,

Свята повидати,

З боярами потанцювати.

Чи не криві, не горбаті,

Чи уміють танцювати?

Дружки виходять з-за столу, дякують та йдуть танцювати. На дівич-вечір сходиться багато людей: парубки й дівчата, літні люди й старі. Хто танцювати, а хто вибирати пару для своїх синів. Танцюють всі до самого вечора, молода й молодий стоять біля музик, їм танцювати не можна. Вони танцюють лише раз, до них виходить танцювати ще пара, а решта стоять. Ввечері батько й мати запрошують до вечері. Дружки заходять до хати та співають:

А в лебедя ніжки біленькі,

А в Івана ложки новенькі.

Маріїна челядь сідає вечеряти.

Молодий та молода заходять у хату, сідають за стіл. Мати подає решето з калиною, овесом, волотки та стружки, нитки та ножиці, ставлять гільце. Старша дружка в’яже велику квітку з калини і овесу, прив’язує на вершок до гільця, всі дружки співають:

Старшая дружечка

Менша за всіх,

Та зв’язала квіточку

Кращу за всіх.

Та поставила на столі, на хрещатім,

перехрещастім скатерті.

Всі дружки в’яжуть квітки та кидають в решето та співають:

Чорнявії гільце в’язали,

А русявії в вікна заглядали.

На чорнявих дивилися

Та й собі навчилися.

Мати забирає решето з квітками, завтра квітчатимуть гільце свашки і світилки, як убиратимуться за молодою. Дружки співають:

Ми діло зробили

І руки помили,

І руки, і пальці,

Дайте нам по чарці.

І руки, і тарілки,

Дайте нам горілки.

Куховарки пригощають дружок, ставлять страви на стіл: капуста, огірки, холодець, капусняк, вареники з печінкою, пиріжки з маком, кисіль.

Як поїли кисіль, дружки встають, дякують за вечерю і, йдучи додому, співають:

Бувайте здорові,

Свати чорноброві,

Як ми живі будем,

То й вас не забудем.

Молодий з боярином проводять молоду з дружками на пів дороги та повертаються назад, а молода з старшою дружкою веде дружок до своєї хати, по дорозі співають:

Ой були ми в свата,

З верби , з лози хата.

Одвірки з осики,

Хороші музики.

Ой були ми в свекрушечки,

Пили й їли, як одушечки,

Пили мед, горілку

За Марію-дівку.

Ой , місяцю-ріжку,

Світи нам доріжку,

Щоб з дороги не зблудити,

Щоб Марію не згубити.

Ой брязнули ключі

Від свекрухи ідучи.

Хвалилась Марія,

Що в свекрухи луче.

Хоч луче не луче,

Заплакана йдуче.

Ой стояв братічок у тину

Та виглядав сестрицю додому,

Ой вечір уже смеркає,

Сестри додому немає.

Ой вечір уже вечоріє,

Сестра додому майоріє.

Ой уже вечір, зірниця зійшла,

Сестра додому вже прийшла.

Чогось наші ворітечка не бряжчать,

Мабуть, моя матінка лягла спать.

Мабуть, моя матінка заснула,

Та й за мене, молодую, забула.

Стрельнули з гармати,

Не впізнала дочки мати.

За пишними дружечками,

За дрібними слізоньками.

Чом ти мене, моя нене, не питала,

Чим мене свекрушечка вітала.

Дала мені хліба, сала ще й води

І казала: «Невісточко, ще прийди!

Більш до мене дружечок не веди.»

Соловейко сизенький,

В його голос тоненький.

Дай же неньці знати,

Що йду вечеряти.

Нехай вона чує,

Вечерять готує.

Дружки й молода заходять в двір до молодої . Батько й мати запрошують до хати, сідають за стіл, мати подає решето з квітками калини, барвінку, овесу, стружок. Дружки в молодої заквітчують гільце. Мати під гільце ложить два лежні, дві ложки зв’язані стрічкою і четвертину горілки на частування на понеділок. Дружки вечеряють і розходяться додому, молода скидає з себе все вбрання та лягає спати.

У неділю вранці старша дружка приходить раніше, одягає молоду та йдуть по дружок, приходить молодий з боярином та збираються йти вінчатись до церкви. До церкви йдуть не співають. Біля церкви заспівали:

Ой, попе, попе, батьку наш,

Та й одчини церковку протіїв нас

Звінчай діток-одноліток,

Бо вже час.

Заходять у церкву ,повінчалися, виходять з церкви, мати посипає молодих житом і грішми, щоб добре та довго в достатку жили. З церкви молодий веде молоду з дружками до себе додому на обід, дружки співають:

Ой були ми в церкві,

Молилися Богу.

Святому Миколі,

Що був на престолі.

Ще й святому понеділку

За Марію дівку.

Були ми у церкві

Та бачили диво:

Два вінці на стільці,

Третій на тарілці.

Ой на горі церковка стояла.

З ким же ти, Маріє, шлюб мала.

Із тобою Іване, із тобою,

Як із ясною зорею.

Ой по чому ж ти, Маріє, узнала,

Що ти мене зорею називала.

Ой по тобі, Іване , по тобі.

Сивая шапочка на тобі.

Сивая шапочка-козирок,

Чорнії брівоньки , як шнурок.

Приходять всі до молодого до хати та співають:

Схилилася вишня,

Щоб матінка вийшла

До свого дитяти

Просити до хати.

Батьки запрошують до хати пообідати, молода з дружками пішла додому, а молодий готується зі своїм причетом їхати кіньми по молоду. Свашки та світилки заквітчують гільце, мати молодого готує поїзд, збирає рід: дві дружки, щоб коровай ділити, свашок, світилок, боярів. А старшій свашці мати доручає подарунки батькам та рідним, старша світилка тримає світильник з чепчику, свічку, в яку мати суче гніт, міряючи молодому від шиї до пояса, нижній край скручує у бублик. Боярів беруть 6-10, але така кількість, щоб молодому не було пари, за парою він їде. Молода приходить від молодого з обіду, з дружками заходять у хату, співають:

Не вій, вітре, з рожі,

Повій по дорозі,

Повій по долині,

Розмай косу княгині.

Ой дай, мати, стільця,

До стільця гребінця.

До гребінця кожуха,

Щоб сіла молодуха.

Мати ставить стільця, ложить на нього кожуха, молода сідає, підходить до неї брат і починає розплітати косу. Дружки співають:

Ой брат сестрицю розплітав,

Меншій сестриці випліток дав.

Ой на тобі, сестрице, цей випліт,

Щоб і ти діждала таких літ.

Ой дай, мати, масла,

Я ж тобі коровицю пасла.

Гонила на росу,

Дай масла на косу.

Ой на горі терен тешуть,

А у хаті косу чешуть.

Полетіли тріски на ріки,

Розчесали косу навіки.

Ой на горі просо молотять,

А у хаті косу золотять.

Уже просо обмолотили,

Уже косу позолотили.

Брат виплітає стрічку з коси, віддає сестрі або племінниці, молода розплетена до того часу, поки молодий не забере додому. Молода встає з стільця, на якому сиділа, на її місце по черзі, хто швидше, той перший заміж вийде. Після цього молода з дружками сідає за стіл, куховарки ставлять на стіл обід. Пообідавши, чекають на молодого, співають жалісливих пісень, щоб молода погорювала за дівуванням:

Чи не будеш ти ,Маріє, жалкувати?

Як ми будемо на вулиці гуляти.

Та під твої ворітоньки підбігати,

Меншої сестриці попитати.

Ой чи дома, Маріє , чи немає?

Нехай вийде на вулицю погуляє.

Нема Марії дома, пішла по калину,

А як прийде з калиною,

Побачиться з родиною.

З калиною прийде,

Тоді до вас вийде.

Устань, ненько, в суботу раненько,

І злий мені голівку гарненько.

Та зачеши, та гладенько,

Та заплети, та дрібненько.

Біленькими рученьками,

Дрібненькими слізоньками.

Більш ти мене та й не чесатимеш,

Білих ручок не томитимеш.

Більш ти мене та й не чесатимеш,

Білих ручок не ламатимеш.

Поглянь, ненько, та й на мій посад

Усі дівки та в косах сидять,

А на мою та й роса впала,

Бо я свою та й розчесала.

Впала роса з-під темного гаю,

Не розчешу кісоньку до краю.

Впала роса з-під темного цвіту,

Не розчешу кісоньку довіку.

Посадила горіх на городі

У батенька на одході.

Росте горіх, хитається,

Батько дитям пишається.

Мав дочку, як панночку,

Оддав людям за наймичку.

Мав дочку, як квіточку,

Оддав людям робітничку.

Оддала, заручила, робити не навчила,

А мати співає:

Навчать, донечко, люди ,

Як покірлива будеш.

Навчать, доню, зовиці,

Іванові сестриці.

Навчать, доню, діверки,

Іванові братіки.

Батько наливає по чарці дружкам, а вони співають:

Частуй, батенько, частуй,

Щастя й доленьку даруй,

Щоб не були вікном двері,

Щоб не лягала спать без вечері.

Встаючи й лягаючи,

Господа благаючи.

Якщо в молодої помер батько, то співають:

Ой ходила та Марія по крутій горі,

Набачила щуку-рибу на бистрій воді.

Пливи, пливи, щука-риба, по бистрій воді,

Прибудь, прибудь ,батечко,

Хоч на ції дні.

Ой рад би я , доню моя,

Прибути тобі,

Насипали сирої землі на груди мені.

Сестро моя та й голубко,

Чого в тебе так батьків много,

А рідного ні одного.

Усі ті, що пить та гулять,

А нікому порадоньку дать.

Ой, братику, мій ріднесенький,

Снився мені сон дрібнесенький.

В нашім дворі новина стала.

Чорним шовком двір застелений,

Калиною перетиканий,

Срібним золотом пересипаний.

А я ж тобі, сестро, цей сон відгадаю.

Чорний шовк — то коса твоя,

А калина — краса твоя,

А золото — то сльоза твоя.

Ненько моя та й голубонько,

Чим я тобі надокучила.

Що ти мене та й заручила.

Надокучили твої подруженьки,

Під віконце підбігаючи,

Тебе викликаючи.

Мати й батько молодого готуються випроводжати поїзд, кого домовились зібрали, посадили за стіл, пообідали, мати рахує людей, щоб молодому пари не було, він їде за парою. Встають, мати дає молодому хлібину, замотану у платок, боярин бере гільце, світилці мати дає світильник, в якому свічка та дерев’яний хрестик, старшій свашці — подарунки, платки, рушники. (На змовинах домовляються кому дарувать) Качки, борони, курінь, кужіль, шишки забирають свашки, боярин бере пляшку горілки, кидає туди гірку перчину для дружок на ворітну. Виходять з хати молодий з боярином перші, тоді світилки й свашки, мати посипає житом, щоб синові добре жилося. Свашки й світилки співають:

Мати сина родила,

Місяцем обгородила,

Сонечком підперезала.

Та й до тещі випроводжала

Розступітеся, вороги,

Та не переходьте дороги,

Те нехай перейде родина,

Щоб була щаслива година,

Та нехай перейде чоловік,

Щоб був щасливий довгий вік.

Вирушають у дорогу та співають

Кучерявий візниче,

Поганяй коні швидше,

Як не будеш поганяти,

Будем в полі ночувати.

Сип, матінко, овесець,

Щоб овесець рясним був,

Щоб наш Іван красним був.

Дайте коням сіна,

Бо ми їдем на весілля

До дівчини Ганьки

По хороші подарки.

Під’їжджає поїзд до двору молодої, на воротах парубки ставляють стіл, ложать на стіл паляницю, грудку солі та відро води. Молодий з боярином підходять до столу, вітаються, за ними підходить весь поїзд, що приїхав з молодим. Молодий торгується з парубками за викуп за дівку. Спочатку загадують багато, тоді зменшують, але стоять довгенько. Свашки і світилки співають:

Ой на горі огірки ,

На воротах парубки.

Та нікому не проїхати, не пройти ,

Молодого Івана провести.

Ой доки ми та стоятимем,

Сиру землю та топтатимем.

Новенькими чобітками,

Золотими підківками.

Ой ви, хлопці молодії, не шуміте,

Як даємо горілочку, то беріте.

Бо в нас посуда дорога,

Тут десь Марія молода.

Дружки поспівали жалісливих пісень, починають виглядать молодого та співають:

На городі петрушечка, жовта кора.

Чогось нашого Івана довго нема.

Писала б письмо — не вмію ,

Послала б посла — не смію.

Пішла б я сама, забарюся.

В чистім полі три дороги, розминуся.

Як сказали дружкам, що приїхав поїзд, співають:

Наступає литва,

Буде з нами битва.

Будем бити, воювати

Та Марії не давати.

Горіхове зерня у стіну б’є,

Хтось у тебе, Маріє, у дворі є.

А хоч не в дворі, то за двором.

Скоро буде у тебе за столом.

Подивися ти , Маріє, у віконце.

Стоїть там Іван , як сонце.

Кругом його бояри аж сяють,

Коло його свашечки співають.

Гуслі гудуть, у двір ідуть та рано, рано,

Гуслі гудуть у двір ідуть та ранесенько

Собірайся ,дівко Маріє,

Бо тебе візьмуть.

Соберуся, не боюся та рано, рано.

Соберуся не боюся та ранесенько.

Гуслі гудуть, у двір ідуть та рано, рано,

Гуслі гудуть у двір ідуть та ранесенько.

Є у мене рідний батько та не дасть мене,

Є у мене рідна мати та не дасть мене.

Тим часом на воротах молодий і дві дружки сторгувались з хлопцями за ворітну (3, 5, 10 літрів горілки )Виливають з відра воду, що стояла на столі на воротах, свашки подають дружкові горілку, той виливає у відро та ложить гроші на закуску. Викупили на воротах молоду, хлопці приймають стіл, молодий з причетом ідуть до хати, свашки співають:

Василечки та запашнії,

Свати наші та прекраснії.

Вчора були, вихвалялися,

А сьогодні поховалися.

Підходять до хати та співають:

Пустіть, свату, в хату,

Нас тут не багато.

П’ятеро та четверо

Та всих дев’ятеро.

Батько й мати молодої виходять з хати з хлібом, кланяються та просять заходити до хати. На порозі до хати стоїть брат молодої з качалкою та не пускає молодого, просить викупу, грошей. Дружки з хати співають:

Братіку, не лякайся,

Братіку, постарайся.

Не давай сестриці

За руб, за чотири,

За руб, за чотири,

За три золотії.

Братіку, гроші — слина,

Сестриця — родина.

Братіку, гроші — полова,

Сестра чорноброва.

Викупив молодий молоду, заходять у сіни дружки та співають:

Світилочко, чорнобривочко,

Не світи очима,

А засвіти свічечками

Перед нами, дружечками.

Світилочко, чорнобривочко,

Приступи до нас.

Є у тебе свічечка, є і в нас.

Та стулимо докупи,

Щоб не було розлуки.

Мати молодої підносить світилці свічку, ставляє у світильник, боярин світить свічки в світильнику, щоб горіли поряд. Заходять всі в хату, мати молодої підносить рушник та прив’язує молодого за руку, бере за рушник і веде поза дружками за стіл, дружки встають, співають свашки:

Дружечки, панянки,

Вставайте із лавки.

Давайте дорогу

Князеві молодому.

Дружка по лаві підводить молодого до молодої, але і тут сидить брат із макогоном, теж продає сестру , теж вимагає грошей. Коли молодий викупить молоду, сідає коло неї, світилка з світильником сідає коло молодого, потім решта світилок, свашки, бояри перед столом. Боярин ставить гільце на стіл перед молодими. Дружки співають:

Десь бояри забарилися,

Чи на білому мості провалилися,

Чи сіно косили, чи хліба просили,

Чи в соломі спали,

Миші вуса пооб’їдали.

Ой у саду соловейко гніздо в’є,

Чи всим боярам місце є.

А котрому немає,

Нехай піде куховарки спитає.

Та на припічку сідає

Куховарочко, серце,

Простели ряденце.

В нас бояри панни

Замажуть жупани

Стиснулися сіни,

Як бояри сіли.

Ще гірше стиснуться,

Як горілки нап’ються.

Стиснулися лавки,

Як сіли панянки.

Ще гірше стиснуться

Як горілки нап’ються.

Дружки співають молодому:

В нас тарілка не мальована ,

В нас Марія не цілована.

Треба її обмалювати ,

Треба Марію поцілувати.

Якщо молодий не цілує молоду:

Згори та в долину

Пасли бояри свині.

Молодому заганяти,

Що не вміє цілувати.

Було б тобі не женитися,

Було б тобі вололочитися.

Було б тобі жінки не брати

Як не вмієш цілувати.

Як поцілує, тоді співають:

В нас тарілка обмальована,

В нас Марія обцілована.

Дружки співають до свашок:

Свашечки, свашечки,

Наші голубочки.

Заспівайте хоч одної

Весільної приїздом.

Свашечки відспівують:

Дружбоньки, дружбоньки,

Наші голубоньки, не вмієм, не смієм.

Бо чужії люди, бо чужа сторона,

Завдамо сорому.

Просимо вас.

Дружки співають

На городі сливка та сливка,

Не говорить старша світилка.

Куди йде та похилиться,

Що говорить помилиться.

Дайте їй їсти й пити

Вона буде говорити

На городі пляшка та пляшка,

Не говорить старшая свашка.

Куди йде та похилиться,

Що говорить, помилиться.

Дайте їй їсти й пити

Вона буде говорити.

Свашки відспівують

На городі грушка та грушка,

Не говорить старшая дружка,

Куди йде та похилиться,

Що говорить, помилиться.

Дайте їй їсти й пити,

Вона буде говорити.

Бояри підсміюються з дружок, а вони співають їм:

Їли бояри , їли,

Півтора вола з’їли.

На столі ні кісточки,

Під столом ні кришечки

Гара, бояри, гара,

На печі котів пара.

Годі з дружок насміхатися.

Ідіть собі з котами гратися.

Дружки співають молодому:

Ой як тобі, Іване, не стидно було,

Що їхав через поле без вінка,

Сидиш за столом без вінця.

У молодої приколоті два вінці. Дружка один відчіпає. Підходить сестра молодої з голкою та ниткою, дружка дає сестрі вінець, старший боярин свою шапку надіває молодому, а молодого шапку віддає сестрі молодої, щоб пришивала вінця.

Я в батьковій хаті

На батьковій лаві.

Дав мені батенько волю.

Зятю, над тобою.

Дружки співають:

Наша швачка маленька,

В неї ручка біленька,

Дайте її знати

Вінця пришивати.

Сестра пришила вінця, вділа шапку собі на голову та держить, щоб бояри не відібрали та співає:

Не дивися, зятю, в землю,

А дивися у кишеню.

Та поклади на тарілку

За Марію дівку.

Зятю мій коханий,

Ти ж мені не поганий,

Ти ж мою сестру люби,

Ти ж мені стрічку купи.

Молодий встає, на тарілку ложить гроші та стрічку, свашки — шишку та чарку горілки. Сестра випиває горілку, забирає все з тарілка та співає:

А я зятя обманила.

З кропиви вінця пришила,

А він думав, що з барвінку,

Кладе стрічку на тарілку.

Тим часом батько та мати пригощають гостей, спочатку молодому й молодій, потім всим гостям, приказують добра й щастя молодим. Пообідали, встає старша свашка та примовляє:

Десь у нашої молодої є батько й мати,

Підходьте до нас.

Вони підходять, свашка ложить на тарілку батькові сорочку, борону і чарку горілки, дає подарунки. Батько приказує молодим добра, дякує сватам. Матері подають качку, матерію на спідницю або гарний платок. Хрещеним батькам, дідам — курінь та четвертушка горілки, рушник. Бабам — кужіль та платок, братам — рушники, сестрам — платки. Дружки співають:

Пропив батько дочку

На солодкім медочку.

На гіркій горілці,

Борона на тарілці.

Пропила мати дочку

На солодкім медочку,

На гіркій горілці.

Качка на тарілці.

По закінченні дружки просять у боярина горілки:

Боярине, серце !

Дай горілки з перцем.

Хоч з перцем , не з перцем,

Якби з щирим серцем.

Ой плавали лебеді по воді,

Жовтії карасі по росі.

Зеленая петрушечка у грядці,

Дайте нам,бояри, по чарці.

Просять дружки шишок та співають:

До бору, бояри, до бору.

Та зрубайте сосну здорову.

Та назбирайте шишечок,

Та обдаруйте дружечок.

Свашки наспівують дружкам:

Дружбоньки, дружбоньки,

Наші голубоньки,

Ми в ліс не ходили,

Шишок не збирали

Й вам не дамо.

Дружки співають, другий раз просять горілки з перцем та шишок. Боярин бере горілку з перчиною, що привіз з собою, частують дружок: боярин наливає горілки з перцем, а свашка ложить на тарілку шишку. Боярин подає та примовляє до кожної дружки, щоб та випила та була червона, як перець у горілці, та й заміж швидше вийде, бо хлопці задивляються на дебелих та червонощоких дівок. Як здорова та червона, то добре робитиме. Дружки співають сватам:

Їжте капусту ложками.

В нас капуста діжками.

В нас Марія не гуляла,

А капусту поливала.

А в коморі сволок

Там подарків сорок,

А ми сволок той розкуєм

Та подарки роздаруєм.

А вже сволок розкували,

А подарки роздарували.

Мати готує дарувати сватів. Дає молодому платок , щоб як привезе молоду додому, зав’язав їй голову. Дарує світилкам та свашкам платки, двом дружкам дає рушники. Боярам носові платочки. Дружки співають:

Стрішки, горішки котяться,

Чогось наші бояри смутяться.

Не смутіться, боярочки,

Що короткі подарочки.

Конопельки не вродили,

Подарочки вкоротили.

Рідні беруть решето, сіють коло свашок та бояр і співають:

Решето горох точе,

Чогось воно хоче.

Срібного, золотого

Від князя молодого.

Свати кидають у решето гроші. Мати обдарувала сватів, дружки просяться з-за столу та співають:

Ми вже пили і їли,

Світа не виділи.

Пустіть погуляти,

З боярами потанцювати.

Чи не криві, не горбаті,

Чи уміють танцювати.

Встають та виходять танцювати. Світилка тушить свічки, а світильника накриває платком та з рук нікому не віддає сторонньому. Молодий та молода також виходять до музик, вони не танцюють, стоять, щоб на них дивилися. Молода може один раз потанцювати, але не крутитись. До неї виходить ще одна пара, більше не можна. Поки всі танцюють, родина молодої зве сватів і боярина , щоб викупляли придане, що наготувала мати. Жінки: родичі та сусіди — сідають на скриню, тримають подушки, зв’язані в рядно на скрині, та співають:

А ми гуси, гуси дбали,

Ми пір’ячко драли,

А хто не дасть четвертини,

Не дамо перини.

А ми гуси скубли,

Трохи не подубли,

Потомили пальці,

Дайте нам по чарці.

А ми пір’я дерли,

Трохи не померли.

Покололи пучки й пальці,

Дайте нам по чарці.

Боярин наливає всім по чарці, свашки дають закуску та викупляють скриню з подушками. Два дружки і бояри виносять скриню і подушки на підводу і дружко з візничим відвозять придане до молодого додому, потім знову приїздять.

Погуляли на музиках до вечора, батько й мати просять всих до столу. Дружки збираються та співають:

А в лебідя ножки біленькі,

А в Марії ложки новенькі.

Іванова челядь сідає вечерять.

Батько й мати виходять на поріг з паляницею, кланяються і запрошують до хати. Всі заходять та сідають. Батько наливає усим по чарці, вечеряють. Мати запрошує двох дружків за короваєм. Вони йдуть у комору, мати перев’язує через плечі рушниками, Стелить одному рушник на руки, ложить коровай, зверху ложить ще один рушник. Дружки підходять до людей, до столів і промовляють:

— Староста, пані підстароста, благословіть молодим коровай розділить.

Батько й мати відповідають:

— Бог благословить.

Ложать коровай перед молодими, ножем хрестять шишку, ту, що зверху, вирізає, ложить на тарілку, перерізає на четверо, дає молодій, молодому, батькові та матері.

В цей час боярин нахиляє гільце до старшої дружки, щоб на вершку гільця зломила квітку з калиною та овесом, дружка ламає її та віддає молодій, та ложить в платок квітку, шишку з короваю. Гільце приймають і на те місце ложать коровай.

Після того, як дружко вирізав шишку та розділив її, дружки з короваю розхвачують шишечки й голубці. Потім дружко ріже коровай на маленькі кусочки на тарілку, а інший носить та роздає всим, що сидять за столом та в хаті:

Ой дивися, діво, несуть твоє діло:

Коровай з шишечками -

Розлука з дружками.

Наш дружко, як паниченко.

Чорні брови , біле личенько.

Перевеслом підперезався

До короваю взявся.

Дрібно, дружку, дрібно,

В нас велика рідня.

В нас пшениця при долині,

Щоб хватило всій родині

Наш дружко коровай крає

Семеро дітей має.

Та всі вони з кошелями

Весь коровай забрали.

Тобі, дружку, не дружкувати.

Тобі, дружку, панувати

У Києві на Подолі

З сивою бородою.

Обділив дружко всих, що в хаті, бере тарілку з кусочками короваю та виносить з хати до музик, там теж роздає людям, що прийшли подивитись на весілля та потанцювати. Дружко дорізує хліб до спідки, дружки співають:

На Бога ввіряйте,

Спідочки не крайте.

Бо музики грають,

Спідки дожидають.

Дружки беруть спідку та виносять музикам, музики беруть її та дякують дружкові. Той повертається в хату та сідає за стіл, а дружки встають з-за столу та співають:

Скочила качечка з порога,

Оставайся, Маріє, здорова.

Оставайся, Маріє, бо ми вже йдемо.

Ми ж твоє дівування собі беремо.

Виходять, боярин встає, всих дружок випускає, а старшу дружку викуповують дружчині батько й мати.

Широкая кладка на воду,

Хорошая дружка на вроду.

А ще краща її мати ,

Що давала вечеряти.

Боярине, поцілуй дружку,

Дамо тобі курку рябушку.

Дамо тобі курку рябушку.

Боярине, поцілуй дружку

Дружка на шовку стояла,

Боярина частувала.

Боярине, білозірочку,

Прошу тебе на горілочку.

Та не знаю, як тебе звати ,

Прошу тебе випивати.

Жінки, що прийшли гуляти на весілля, співають:

Свашечки, голубочки, просимо вас,

Як полине наша утка в гості до вас.

То ви її не бийте, не лайте,

Ви ж її за гостя приймайте.

Поїли свашки і всі свати дружчину. Старша дружка встає з-за столу, боярин проводжає її, всі виходять. Батько й мати випроводжають доньку. Мати дає дочці та зятеві благословення: Матір Божу, Спасителя в рушниці та виходять разом з хати. Молода прощається з батьками, дякує їм за все:

Щось ти мене , ненько моя , не жалуєш,

Що ти мене протів нічки виряджаєш.

То дай мені, ненько моя , провідника.

Провідника, хоч братічка.

Дай же мені, моя ненько, провідницю,

Провідницю, хоч сестрицю.

Оце тобі, мати, праник на загаті,

А як будеш сорочки прати,

Будеш мене споминати.

Вигрібай, мати, жар, жар,

Буде дочку жаль, жаль.

Кидай у піч дрова,

Оставайся здорова.

Думай, Маріє, думай,

Чи перебредеш Дунай,

Чи перебредеш ріки

До Івана навіки.

Думала та гадала

Марія молодая

Чи в печі затопити,

Чи діжку замісити.

Молода з молодим ідуть попереду з хати, боярин забирає гільце. З світилкою йдуть за молодими, а за ними решта:

Бувайте здорові,

Свати чорноброві,

Як ми живі будем,

То й вас не забудем.

Молодий та молода сідають на сани чи віз, за ними всі на другий, як не вміщаються, ідуть та співають:

Кучерявий візниче,

Поганяй коні швидше,

Бо молода плаче,

Що батьків двір баче,

А ще краще заплаче,

Як свекрушин побаче

Топи, мати, грубу,

Везем тобі невісточку любу.

Хоч люба не люба,

Аби тепла груба.

Тобі, мати, не журитися,

Тобі, мати, веселитися.

Тобі, мати, печі не топити,

Тобі, мати, діжі не місити.

Тобі, мати, хати не мести,

Тільки порядок вести.

Батько й мати молодої випроводили молоду та запрошують людей, що прийшли на весілля до столу. Батько наливає горілку, мати з куховарками накривають на стіл. Люди п’ють, гуляють, співають весільних пісень батькові та матері.

А наш батько Йосип

Під полою горілочку носить,

До грудей її тисне

Нехай вона йому скисне.

Наша мати Хівря

Розпустила пір’я.

А наш батько колдун

Те все пір’я роздув.

Розсердилася наша мати.

На чому ми будем спати?

Ой полізла мати на хату

Та обдерла ногу об лату.

Та кричить не своїм гласом:

Заливайте ногу гасом.

Повечеряли, випили та співають народних українських пісень, танцюють шуткують, гуляють за північ. Молоду привозять до двору молодого та співають тих пісень , що й дорогою:

Топи , мати, грубу

Везем тобі невісточку любу.

Хоч люба не люба,

Аби тепла груба.

Тобі, мати, не журитися,

Тобі, мати, веселитися.

Тобі, мати, печі не топити,

Тобі, мати, діжі не місити.

Тобі, мати, хати не мести,

Тільки порядок вести.

Люди, що посходились гулять до молодого на весілля, ждуть молодого та поїзда на воротах , перев’язують валом вхід до двору в рядів 5 аж до верху, ложать у воротах купу соломи. Її запалюють, щоб молодий молоду переніс через вогонь, або обоє стрибають через вогонь. Всі свашки, бояри розгортають жар на воротах та заходять до двору. Підходять до хати молоді з благословенням. Батько й мати виходять з хлібом, запрошувати молодих у хату. Свашки знов співають матері:

Топи, мати, грубу

Везем тобі невісточку любу.

Хоч люба не люба,

Аби тепла груба.

Тобі, мати, не журитися,

Тобі, мати, веселитися.

Тобі, мати, печі не топити,

Тобі, мати, діжі не місити.

Тобі, мати, хати не мести,

Тільки порядок вести.

Молодий та молода ложать благословення в скриню, самі сідають та всих людей батько запрошує за стіл, ділять коровай молодого. Молоді повечеряли, йдуть у комору розквітчувати молоду. З ними йде сестра молодого чи невістка, чи тітка на допомогу. Молода стрічки та квітки віддає сестрі, а якщо немає, ложить в скриню. Коси закручує, свекруха виносить їй очіпок, молодий одягає молодій його на голову, а зверху зав’язує платком, що її мати дарувала. Виходять молоді в хату, а жінки за столом співають:

Ой , що ви зробили:

З книша паляницю,

З книша паляницю,

З дівки молодицю.

Молода невістка не повинна вже сідати за стіл, люди гуляють та веселяться, а вона допомагає свекрусі та куховаркам посуд приймати. Як добра свекруха, то скаже, щоб ішли спати до сусідів чи до своїх, бо дома нема як. Рано невістка повинна встати найперша, умити батька та матір, утерти своїм рушником та злить усім, хто в хаті є, рушник свій повісить на кілочок, благословення повісить на стіну над столом, надіть на нього вишитий рушник, стіл застелити своєю скатертиною, попідмітати у хаті. Годин на 10 люди приходять на частування.

Від молодої мати й батько посилають молодій раненько снідати. Вони йдуть та співають:

Ми до свата йдемо.

Вечеряти несемо

Зелененьких огірочків,

Вишневої горілочки.

Підходять до хати та співають:

Вийди ,Маріє, вийди

Не буде тобі кривди,

Станеш на помості,

Прийшли твої гості.

Марію ховають, а її рідні шуткуючи питають, що чи не заблудила качка до вас, бо ми по сліду сюди прийшли. Їм відповідають, що її не бачили. Рідні шукають, знаходять десь там на печі чи за грубою, садовлять гостей за стіл, поснідали та йдуть додому. Якщо молода заслужила, молодий у понеділок вранці надіває їй червону стрічку на голову.

Люди сходяться снідати, а молоді готуються частувати: беруть графин, перев’язаний червоною стрічкою та калини гілка, ставлять на тарілку дві чарки, У молодого наливає молода, а в молодої навпаки. Почастували в молодого, їдуть до молодої. Молода в стрічці, 4-х літрова пляшка горілки обв’язана калиною та стрічкою. Мати молодого дарує жінкам платки, чоловікам — рушники. Випроводжають молодих дякувати за молоду і частувати до її рідних. Ідуть молоді, боярин , свашки та співають:

Прибирайся, матінко, прибирайся,

У червоні чобітки узувайся,

Щоб підківоньки бряжчали,

Щоб воріженьки мовчали

Ой спасибі, тату,

За кудряву м’яту,

За червону калину,

За хорошу дитину.

Скочив горобець по дрючку,

Спасибі батькові, спасибі матері за дочку.

Приносять свашки до сватів і половину калача (половину порізали, як частували), у молодої ріжуть і лежні, що лежали під гільцем. Частують. Після частування мати дарує людей. На частуванні співають:

Ой , роде наш багатий,

Ти даруй нам товар рогатий,

А ви, братики, по телиці,

А ви, сестри, по ягниці,

А ви, пропойці, по копійці,

А ви, притули, хоч кури.

Після частування молоді вертаються до молодого, а люди виходять з хати. Музики грають та збираються в ліс чи садок, чи до берега вести журавля та співають:

Ой піду я до сусідоньки,

Позичати та сорочечки,

А сусіда не дала,

Ще й страму завдала.

Прясти, жінко, прясти,

Щоб руб’ям не трясти.

Чорти бери сусідчину матір,

Є у мене на горищі в’ятір.

А я у в’ятір уберуся,

На весіллі потрясуся.

Як стала з-за гори виглядати,

Стали мене чоловіки впізнавати.

Один каже:"Телиця»,

Другий каже: „Ягниця.

А мій чоловік

— Брешете, то моя молодиця.

Вони чорта знали,

Мене не впізнали.

А в коморі барило,

Бодай його роздавило.

Посідаєм коло бочки,

Будем ждати горілочки.

Там будем гуліти,

Поки стане капіти.

Приходять до дерева, що призначили зрізати. Чоловіки несуть пилку, сокиру. Одна жінка вилазить на дерево з графином горілки, наливає та п’є. Чоловіки запалюють факел, одні ріжуть дерево, інші підсмалюють жінку, інші співають українських пісень, музики грають, пританцьовують. Падає зрізане дерево, ловлять жінку з горілкою, вона усіх частує. Чоловіки розрубують дерево, щоб вистачило всим тягти чи нести до хати по гілляці. Несуть дерево до хати, кладуть серед двору, ріжуть на дрова, несуть куховарці до печі, жінки підходять до хати та співають:

Ми діло зробили

І руки помили,

І руки і пальці,

Дайте нам по чарці.

І руки й тарілки,

Дайте нам горілки.

Мати чи батько виходять з хлібом на поріг, запрошують гостей до столу. Сідають за стіл, п’ють, їдять, співають різних пісень. У вівторок зранку сходяться на циганщину, снідають, перевдягаються у молодого й молоду, у цигана та в циганку, вибирають кошову та йдуть до тих, хто не прийшов на циганщину. Інколи люди навмисно не приходять, щоб їх поциганили. Хазяїни пригощають циган, дають курку чи м’ясо, а цигани жартують, веселяться, співають по дорозі «Ой на горі цигани стояли».

Після обіду приносять кури до куховарки, та з них готує на вечір борщ з

курми. На вечір сходяться на «пупи» і знов гуляють за північ.

В середу рано сусіди сходяться шкребти долівку , що натоптали за весілля,

підмазувати стіни. Одні підмазують, інші шкребуть, а коли котрий з сусідів

не прийшов, то беруть на ряднину сміття та й несуть до тих, що не прийшли

та висипають їй в хаті коло порогу. Господиня їх пригощає та йде до гурту.

Поробивши роботу, сідають за стіл обідати. Розходяться.

В четвер приходять жінки по посуд, що приносили на циганщину чи

журавля, обідають і на цьому весілля завершується.

В п’ятницю та суботу батьки відпочивають та готуються до борщу. Перш

борщ їдять у батьків молодого. Невістка варить борщ для свого роду.

Приходить до тестя та до тещі зять і запрошує їх на борщ у неділю. Батьки

беруть своїх рідних , сусідів та йдуть до сватів на борщ. Співають:

Приїхала сваха до свахи,

Притулили спину до спини.

Котра спина пухкіша

То та сваха щедріша.

Погостювали до вечора та порозходились. На наступну неділю батьки молодої запрошують сватів на борщ.

На цьому весільний обряд завершується. Молоді хазяйнують, живуть в добрі й злагоді і ніколи не розлучаються.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

2. Весільний обряд Кирилівки. Записано на хуторі Демкове Драбівського району від Сметани Євдокії Василівни (1933) 2008 року.

Уже вийшли десятки книг цього багатотомника, та в жодній з них не подавалося в додатку матеріалів про весільний обряд. Але в даному випадку йдеться про край, де народився й провів дитинство наш геній Тарас Шевченко, і я вирішив додати до цієї книги поряд з неказковим прозовим фольклором і весільний обряд Шевченкового краю. Цілком можливо, що цей обряд побутував ще в час дитинства і малий Тарасик його чув. Тож хай він ніколи не зітреться з пам’яті нашого народу і збережеться в цій книзі навік. (примітка упорядника).