Українські народні казки

Вогні папороті
Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Одного разу, липневого дня, люди вирішили піти в інше село коротшим шляхом — через ліс. Того часу люди ходили пішки, машин не було, а конячину запрягати жалко.

Йшли довго чи недовго, але збилися з дороги. Сіли перепочити, щоб далі шлях тримати. Сонце вже котилося до обрію. Та й в лісі раніше сутеніє. Тому треба було поспішати. Люди вирішили разом гукати, а потім, не падаючи духом, ще й заспівали.

Раптом подорожні побачили попереду себе вогні, що світилися. Хтось із них сказав, що це вони знайшли в лісі квітки папороті.

Тривалий час папороть була загадкою для людини. Вважали, що її квітка приносить щастя. Тому в ніч на Івана Купала вирушали на її пошуки. Коли ж наші мандрівники наблизились до вогнів, то впізнали світло в домівках того села, куди вони повинні були прийти.

Що допомогло людям вибратися з лісу — спів пісні, чи придумані вогні папороті. Адже вони йшли до сусіднього села в ніч на Івана Купала. На жаль, ніхто й досі не знайшов чарівної квітки, бо папороть не цвіте.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
36. Вогні папороті. Записано в селі Баландине Кам’янського району від Куліковської Оксани Олександрівни (1916 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.