Відплата
Народне оповідання Чернігівщини

Це відбувалося у нашому селі після війни. Йшла відбудова господарства, люди жили бідно, але надіялися на краще життя.

Після важкої роботи звучали пісні, музика, танці, всі веселились і дорослі, і малі.

Та не весело було Уляні, бо нещастя заглянуло в її сім’ю. Чоловік Микола, працьовитий, гарний, добрий, але став ходити до вдови Ганни. А одного дня зовсім не прийшов додому. Незабаром купив хату, одружився з Ганною і запросив її до себе. Тільки попередив, щоб дочку залишила матері. Послухала Ганна Миколу, бо дуже любила його. Донечка Катруся залишилась із старенькою бабусею. Та скоро стара захворіла і померла.

Внучка у розпачі плакала, бо мама не покликала в сім’ю, вона мала дитину. Сусіди переживали за неповнолітню Катерину. Сумна звістка облетіла все село — Ганна відмовилася вдруге від доньки.

Та щастя всміхнулось сироті. Уляна, перша жінка Миколи, забрала Катерину.

Про її добре серце, про шляхетність передається з вуст в уста і до цих пір.

Ішли роки. Микола захворів і помер. Ганна залишилась із другою дочкою, бо перша дочка не приходила. Хоч у серці була любов, але сильніша любов була до нерідної неньки. Ось і горе прийшло знов до Ганни. Друга дочка поїхала в місто і забула про матір.

Так Ганна і спокутувала свій гріх до самої смерті: сама-самісінька.