Війна
Народне оповідання Кіровоградщини
Війна... Чорним коршунем налетіла на нашу країну. Вона забрала в людей дитинство, юність та натруджену старість.
В наше село вона прийшла того ж 1941 року. Батько, разом з іншими односельцями пішов в Червону Армію за першим призовом. В 1944 році в битві під румунським містом Ясси загинув. Очевидці переказували, що це був страшний бій, з якого мало хто вийшов живим. Мати допомагала партизанам, пекла хліб з іншими жінками.
Одного разу німці зайшли до хати (хтось сказав фашистам, що це партизанська сім’я), і почали погрожувати розстріляти сім’ю. Сусідка допомогла. Вона зупинила машину, що в цей час їхала вулицею. Як виявилось пізніше, це була партизанська розвідка. Вони швидко вбігли до хати і забрали німців із собою.
Активно допомагала партизанам сім’я Царенків: Іван Устимович, Надія Пилипівна, а також 13-річний Вітя. Вони розклеювали листівки, діставали секретну інформацію для партизан. Але злі люди видали всю сім’ю фашистам. Довго їх утримували та катували. Односельці крадькома носили їм їжу, хоч часто німці їх жорстоко били.
Особливо запам’ятався той день, коли їх вели у яр за село розстрілювати. Вони йшли босі по снігу із зав’язаними руками за спинами. Після того як фашисти пішли з яру, ми бігали дивитися, думали, що хтось ще живий. Це була страшна картина. Сніг кривавий. Скрізь валялися відбиті руки, черепи і пальці.
11 березня, після відступу німців, їх тіла були захоронені на сільському кладовищі, а потім перезахоронені біля пам’ятника загиблим воїнам.
Ми, односельці, свято пам’ятаємо своїх земляків, що віддали життя за світле майбутнє. На честь наймолодшого партизана-зв’язківця, в селі названа вулиця, де проживала сім’я Віті Царенка.