Українські народні казки

Голодні роки

Народне оповідання Кіровоградщини

Було це в ті страшні голодні роки, про які й згадувати моторошно.

В 1932 році мені було неповних три роки. Крім мене в нашій сім’ї було ще двоє дівчат — сестер п’яти і семи років. Старшій Олі було сім, а Наді, середній, — п’ять.

Тато наш робив у лісничестві за трудодні та кусочок хліба з висівок і полови. Важив той хліб десь грамів двісті. Було, приходить батько увечері холодний і голодний, а ми з печі виглядаємо. На лаві сидять сусіди (а чого вони кожного дня у нас сиділи?) голодні. Ноги в них вже пухлі були. Так отож, приходить батько та й витягує з кармана в тряпочці замотаний хліб, а ті люди теж просять хоч по крихті дати. А мати наша каже:

— Давай, Федю, старшим дівчаткам і людям цим дай, а Галі (це тобто мені), мабуть, не давай, бо все одно вона найменша. Якщо і вмре, то не так і шкода.

Каже, чомусь не було мене шкода. Може із-за того, що голодні були і всі людські відчуття притупились.

Пройшов час, пережили цю страшну біду, і війну пережили. Дівчата, сестри мої, повідходили від нас, а я залишилась біля матері. Батько на війні безвісти пропав.

Помирала моя мама. А я ж зранку на роботу, в обід прибіжу, погодую її та й далі в поле. А то якось приходжу увечері, а мама лежить та й каже:

— Знаєш, дочко, колись я хотіла, щоб ти вмерла, щоб на один рот менше було. А хто ж мене б оце доглянув і поховав?

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

15. Голодні роки. Записав від Федорової Ганни Федорівни (1929) в с. Оситняжка Темченко Олександр.