Українські народні казки

Голод
Народне оповідання Полтавщини

1933 рік. Наша сім’я була велика: батько, матуся, два брати і три сестрички. Найменшеньку, новонароджену, звали Дуся. Ми були голодні, босі і ледве не замерзали в холодній, соломою протопленій хаті. Батько лежав на печі з розпухлими від недоїдання ногами, а матуся працювала в полі: в’язала снопи. Новонароджена Дуся була в яслах. Няня носила її в поле, щоб матуся погодувала. Погодує матуся під копою, а потім няня знову забирала в ясла. Та одного разу раптом грянув грім, блискавка, злива. Дитя пора було годувати, матуся побігла ближче до дороги. Може, принесуть дитя.

Серце щемить материнське, сльози стікають струмками з очей. Гасне надія. Та незабаром почувся тихенький плач дитячий. Це няня несла матусину донечку. Сіли під копою, розгорнула згорточок, прикрила собою від дощу, погодувала, перехрестила, віддала няні і та пішла з малям у грім і блискавку, під проливний дощ. А матуся, голодна, не ївши, перечекала дощ і, коли вітерець і сонечко просушило колоски, пішла працювати. А увечері прийшов голова колгоспу до нас додому і попросив батька допомогти йому скласти звіт за роботу колгоспу, бо в них район не приймав звіту. Батько сказав:

— Хлопці, я б склав вам звіт, так я вже не можу встати з печі.

Тоді з колгоспу привезли нам два мішки гречаної муки і мішок картоплі. Батько поїв кілька разів, і ноги відтухли. Тоді він зліз з печі, допоміг колгоспу скласти звіт. Звіт у районі був прийнятий, а нам ще дали мішок картоплі і кілька кілограмів гречаної крупи. Так ми всі вижили в той важкий рік.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
20. Голод. Записано у Савинцях Миргородського району від 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.