Українські народні казки

Голод

Народне оповідання Полтавщини

1933 рік. Наша сім’я була велика: батько, матуся, два брати і три сестрички. Найменшеньку, новонароджену, звали Дуся. Ми були голодні, босі і ледве не замерзали в холодній, соломою протопленій хаті. Батько лежав на печі з розпухлими від недоїдання ногами, а матуся працювала в полі: в’язала снопи. Новонароджена Дуся була в яслах. Няня носила її в поле, щоб матуся погодувала. Погодує матуся під копою, а потім няня знову забирала в ясла. Та одного разу раптом грянув грім, блискавка, злива. Дитя пора було годувати, матуся побігла ближче до дороги. Може, принесуть дитя.

Серце щемить материнське, сльози стікають струмками з очей. Гасне надія. Та незабаром почувся тихенький плач дитячий. Це няня несла матусину донечку. Сіли під копою, розгорнула згорточок, прикрила собою від дощу, погодувала, перехрестила, віддала няні і та пішла з малям у грім і блискавку, під проливний дощ. А матуся, голодна, не ївши, перечекала дощ і, коли вітерець і сонечко просушило колоски, пішла працювати. А увечері прийшов голова колгоспу до нас додому і попросив батька допомогти йому скласти звіт за роботу колгоспу, бо в них район не приймав звіту. Батько сказав:

— Хлопці, я б склав вам звіт, так я вже не можу встати з печі.

Тоді з колгоспу привезли нам два мішки гречаної муки і мішок картоплі. Батько поїв кілька разів, і ноги відтухли. Тоді він зліз з печі, допоміг колгоспу скласти звіт. Звіт у районі був прийнятий, а нам ще дали мішок картоплі і кілька кілограмів гречаної крупи. Так ми всі вижили в той важкий рік.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

20. Голод. Записано у Савинцях Миргородського району від 2008 року.

Голод

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Це було дуже давно. В ті минулі, важкі часи для людей, коли вони жили дуже бідно, робили на пана, заробляючи „хрестик” (вихододні).

На той час грошей людям не платили, а сім’ї потрібно було годувати. Працювали з ранку до ночі. В сім’ях виховувалося щонайменше по троє дітей, а то й 9 -10. Лікарень тоді не було люди і діти ішли на виживання слабші помирали сильніші виживали. Сусана Ладимирівна говорить, що в їхній сім’ї було 2 сестри і 4 брати. 2 братів померло ще маленькими у віці 2 років, а старший брат Іларіон загинув на війні.

Вона ще згадує про страшні роки 1932 — 1933 — це був Голод. Саме слово Голод не дає забутися про страхіття, яке перенесли люди. Від самого спогаду коси вгору піднімаються. Майже в кожній сім’ї було хоч невелике, ну було господарство: хто корову держав, хто свині, хто коняку, також люди мали городи. На городах що вродить — то все було їхнє.

Але настав такий час, що влада відбирала у людей все: і худобу, і картоплю, і буряк, і цибулю, і навіть квасолю, пшеницю. Засіки залишали пустими.

Маленькі діти плакали, бо хотіли їсти, а їсти не було чого дати. Наша мати ходили на поле збирали відходи від буряків і пекли в печі, щоб дати хоть щось дітям. А деякі люди, не дивлячись ні на що, вбивали чужих дітей їли їх і годували свою родину. Один випадок був і в нашому селі. В Марії, так званої тої жінки, що вбивала дітей зі своїм чоловіком було своїх 6 їх годувати було нічим. То вони заманили до себе сусідську дитину, в хаті вбили, порубали на кусочки, і заховали у підвалі. Коли прийшла мати того хлопчика з роботи, ждать пождать, а дитини немає. Вона бігала, шукала по сусідах, чи не бачили у відповідь чула „Ні”.

Через деякий час батьки взнали, що їхню дитину з’їли людоїди. Так люди і виживали страшною ціною.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

6. Голод. Записано в Петропавлівці Городищенського району від Пикало Сусани Ладимирівни (1920) 2008 року.