Гроші
Народне оповідання Полтавщини
У 1862 році на Воздвиженіє в Кобеляках був ярмарок. Коли я їхав додому, то набрав води з криниці та й поганяв воли мимо хати діда Аврама Волика. Дід сидів на призьбі, побачив мене та й каже:
— Дай, синку, напитися.
Я підніс баклаг.
— От такі, — каже, — люди царство небесне заробляють і щастя запобігають.
— Щастя, — кажу, — як трясця, кого хоче, того й нападе.
— Е ні, синку, ти так не кажи, — обізвався дід, — звідкіль ти?
— З Ольгівки, — кажу.
— Знаєш Капітан-Могилу?
— Знаю.
— Піди, там біля неї закопано сорок тисяч карбованців. На них положено Євангеліє, хрест, а зверху двадцять карбованців мідних, щоб не сходили з місця, бо срібло сходить.
— Скажіть, діду, приміту: чи в могилі гроші, чи біля неї?
— А ти знаєш балку Ботки?
— Знаю.
— Од могили до Ботків, — каже, — одмір сорок сажень, там єсть яма. Там викопав постолівський чоловік гроші, та мало.
— Чом же ви, діду, синам не покажете або сам і не викопаєте?
— А тим, синку, що з ними не в ладу живу. Сам не хочу, бо як закопували гроші, то цілували хрест, Євангелію і далі присягу казали, щоб по одному ніколи не відкопувать. Піди туди під Великдень, приміть, де вогонь блисне, там і гроші.
Попрощався я та й поїхав. В тім же році перед Покровом мені прийшлося їхати повз ту могилу. Став біля неї відміряв сажень до Ботків, а там і є яма.
Через три роки навідався до грошей, бо боявся наговорів. Кажуть, що квочка буде кидатися на тебе, гора буде навертатися, ведмідь буде лізти. Пішов я проти Великодня з мішком, забрав і святощі, херувимський ладан, страсну свічку. Прийшов, одміряв сорок сажень, сів на урочищі обчеркнувся кругом ціпком і давай читати.
Цілісіньку ніч просидів і нічого не бачив. На ранок потягся додому, лаючи діда…