Гіркі спогади
Народне оповідання Кіровоградщини
В 1943 році мені було 7 років. Переживши цю страшну подію, у мене в серці залишилися спогади, які не залишать нікого байдужими.
У 1941 році у моєї мами в хаті жили німці. Вони як прийшли в село, зразу розселились по хатах. Наш дім був розділений мотузкою, де ми не мали право ступати, а ми жили на своїй половині. У нас була корова Зойка, яку потім застрелили фашисти і повісили тушу на грушу за хатою, а потім брали по шматку та й їли.
Один німець, Макс, був доброю людиною, він приносив нам гостинці, які отримував з Німеччини і говорив, що в нього теж три кіндери вдома. А мою матір звали Александра, то на неї він казав «Алєксандрія маленька» і давав трохи їжі.
Ще був випадок, коли на нашому подвір’ї стояла велика німецька машина, а мій старший брат Володя, якому було 10 років, пішов і витягнув з неї якісь лампочки. У вихлопну трубу засипав пісок. Коли прийшли німці, вони не могли ту машину завести. Так убігали по двору, лаялись. Як добре, що вони не бачили того, хто це зробив, бо вбили б.
У 1945 році, коли наші гнали фашистів, зі сторони Защити ми чули і бачили, як летіли снаряди в сторону нашого села. Уже наближалися наші, вночі в село прийшов розвідник і сказав, щоб люди перебиралися на іншу частину села бо в селі будуть проходить бої. Ми швидко зібрались і через кладку побігли до дядька Герасима у погріб. Посидівши цілу ніч, ми вранці вийшли. Було тихо і сонячно. Ніхто не стріляв, все затихло. Коли бачимо, їдуть на підводах румини і сказали, що погнали німців назад. І почали роздавати нам по куску мила і трішки харчів. Ми пішли до своїх хат. Місток на «Правді» німці зірвали, а солдати робили кладку, щоб люди могли пройти. А нас взяли на руки і перенесли на другу сторону через річку. Солдати дали моїм братам поносити свої фуражки.