Давня згадка
Демонологічна розповідь Полтавщини
Коли я була малою дівчинкою, то дуже любила посиденьки на свята або ж під вечір, коли вже всі попораються і вийдуть погомоніти про різні новини на лавку, то і я тут, як тут. Сяду собі тихесенько між сусідськими жіночками, притихну, щоб вони мене не помітили, та й слухаю.
Спочатку вони оповідують про сільське життя, а коли на вулиці заспівають дівчата та парубки, отоді й сусідки згадують свою молодість. Особливо всі дуже любили слухати бабу Карпівську (це так по вуличному, бо дід у неї був Карпо, а в нас у кожному дворі були свої прізвиська, то по бабі, то по діду так і називали — Полюші, Вакули, Семени, а нас — Назарі називали, бо дід був Назар).
Так от вона дуже багато знала оповідок про домовиків, про голоси, які вигукували з хати на біду, про відьом. Та й розказувала про них так цікаво, що всі затихали і слухали не перебиваючи. Мені ставало страшно, я тулилася до мами, але дослуховувала все до кінця.
Так от я й досі пам’ятаю одну її розповідь про жінку, яка жила поблизу лісу. Вона часто говорила рідним, що її весь час хтось гукає знадвору, а вона озивається і вибігає на поріг, але там нікого не бачить. Вона стала помічати, що це діється з нею дуже часто, і стала боятися. Розповіла про все свекрусі, і та порадила їй не озиватися, не виходити на поріг, а чекати, поки ще раз покличе. Але воно не кликало вдруге, значить це була нечиста сила, а не проста людина.
От одного вечора, коли всі сиділи за столом і вечеряли, хтось стукнув. То невістка швидко встала, гукнула, що йде відчиняти, і більше не повернулася. Всі чекали на неї, думали, що вона вийшла до когось поговорити, але не дочекалися і на ніч. Не було її і вранці, а коли чоловік з сусідами почали шукати скрізь, то не змогли знайти. Лише після обіду старий дідусь, який віз із лісу соснові голки на розпал, сказав, що бачив у лісі якусь жінку, яка лежала прямо на дорозі.
Коли всі кинулися бігти по дорозі, то дійсно побачили нещасну жінку, яка лежала на спині, і очі її були відкриті. Коли її відвезли до лікарні, то в неї виявили розрив серця. І згадав тоді чоловік бідолашної, що той голос, що кликав її так часто, все-таки забрав її до себе. А на ногах жінки були великі синці, то й говорили тоді, що той, хто її кликав, взяв її своїми ручищами за ноги і повів на смерть до лісу. Жінка була ще молодою, навіть діток не встигла народити, то що ж вона заподіяла такого? Про цей випадок чули всі у селі, тому і стало наукою для тих, кого також гукають голоси.