Українські народні казки

Давній друг

Народне оповідання Гуцульщини

Приходить лісник Петро до гуцула Василя і питає: — Ти не знаєш, хто міг у тебе в толоці зрубати вільху? Василь налякався, бо думав, що той хоче накласти штраф. І сказав, що не знає, хто це зробив. Угостив Василь лісника, випили вони і розійшлися в мирі. А через два чи три дні лісник приходить знову.

— Василю, я не вірю, що ти не знаєш, хто ту вільху втяв. Знов сказав Василь, що не знає, знов пригостив лісника. Випили півлітру і розійшлися в мирі. Василь думав, що на тому вже кінець. Але минув тиждень, і лісник знов приходить. Василь знову ставить могорич, і сідають до столу їсти. Коли випили по чарці, лісник уже не питає про вільху, а питає:

— Василю, ти віриш у Бога?

Василь був віруючий, напудився він, коли почув таке питання. Як так? Він ходить у церкву, а той питає, чи він вірить у Бога.

— Вірю, — сказав Василь. — Як би я не вірив у Бога?

— Якщо ти віриш у Бога, то ти мені скажеш по правді, хто ту вільху втяв. Ти не думай, що це я для штрафу питаю. Просто я цікавий знати, хто міг на твоїй толоці вільху втяти.

А Василь каже:

— Я втяв вільху. Лісник розсміявся.

— Я міркував, що це ти втяв, але чого ти мені зразу не сказав? Ми ж здавна друзі з тобою.

Випили вони ще і на тому розійшлися. А через три тижні з Косова приходить Василеви повідомлення на штраф за вільху — 120 рублів.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Космач, Косівського району, Івано-Франківської області
18 серпня 1984 року
Від Михайла Ільковича Дідишиного (1935 року народження)

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.