☼ Живіть, здорові і щасливі, із сонечком ласкавим у душі. ☼

Українські оповідання

Дар відьми
Демонологічна розповідь Полтавщини

Колись дуже давно жила в нашому селі велика родина: батько, мати і четверо дітей. Жили вони добре, аж поки чоловікові не довелося їхати на заробітки у чужі краї. Поїхав він та так ніколи більше і не повернувся. Зосталася жінка з дітьми. Довелося їй тяжко працювати, щоб прогодувати свою сім’ю. Та злидні з кожним роком все більшали. І в матері часто не вистачало терпіння, щоб переживати їх. Вона стала злою, ненависною до навколишніх людей. Вона ненавиділа увесь світ і дуже заздрила тим, хто жив краще неї. Всі сусіди відвернулися від нещасної...

Одного разу пізно ввечері поверталася мати додому. Проходила мимо цвинтаря і побачила, що хтось сидить на лавці біля нього, чекає на неї. Підійшла вона ближче і побачила стару бабусю, у якої було дуже стомлене обличчя, брудні ноги. Вона жалібно скиглила від голоду та знемоги. Жінка, побачивши це, відвернулася і пішла далі. Та бабуся покликала її на ім’я, і розгублена жінка підійшла до неї знову. Ця бабуся була відьмою і їй потрібно було передати свій «дар» наступниці, а оскільки родичів у неї не було, вона вирішила віддати його будь-кому, хто перший їй зустрінеться. Бабуся простягла руки до переляканої матері і заспокоїла її, що все буде гаразд.

Так вони трималися за руки, поки надворі не почало вже світати. Мати на мить заплющила очі, а коли відкрила їх, то вже нікого не побачила поряд — бабуся зникла, але в далині видно було чорну собаку, яка зникала за обрієм. І якось дивно стала почувати себе жінка, відчула силу, яка досі була їй невідомою. Вона зрозуміла, що тепер може помститися всім, хто заслуговує на кару.

Жінка почала ображати сусідів, навіть їх дітей, била їх, за те, що їхні кури пролазили до неї у город. І всі казали: «Вона зла, як скажена собака». І нишком проклинали її.

Діти почали дуже боятися матері. Не просили ні їсти, ні пити. Дуже заслабли і почали вмирати одне за одним. Зосталася живою лише найменша донька. Мати зовсім втратила розум — вона була ладна запалити увесь світ. Така була її ненависть.

Донька виросла і було їй літ п’ятнадцять, коли вона разом з іншими дівчатками вже бігала на вечорниці. Мати їй забороняла, але донька не слухала її.

Одного разу, повертаючись з однієї такої вечорниці, йшла дівчинка через той самий цвинтар, що колись мати зустріла там бабусю. Їй було дуже страшно і вона про всяк випадок знайшла велику палицю і понесла її з собою. Повний місяць вийшов з-за хмар, аж раптом дівчинка почула собаче гарчання. Через декілька секунд з цвинтаря вийшла здоровенна чорна собака. Дівчинка почала тікати, та собака наздогнала її і почала кусати. Дівчинка відбивалася палицею щосили, як могла і нарешті собака побігла собі геть.

Налякана бідолаха прибігла додому, але матері там не було. Її рани дуже боліли і нікому було їй допомогти. Дівчинка помила ноги і лягла спати. Через деякий час вона прокинулась від того, що до хати хтось увійшов. Це була мати. Прокинувшись вранці, дівчинка побачила, що мати досі спить і не йде на роботу. Вона підійшла ближче і побачила, що обличчя матері побите, напухле і синє. Дуже злякалася вона і зрозуміла, що її мати — відьма.

З того часу мати не ходила на роботу, знемогла і заслабла. Покликала вона одного разу дочку до печі та й каже:

— Велике нещастя спіткало мене. За великі мої заздрощі і гнів люди мене прокляли, а бабуся на кладовищі передала відьмин дар. Я відчуваю, що мій час настав. Я помираю. Дуже шкода залишати тебе саму, але що вдієш. Дай мені свою руку і я розкажу, що робити далі.

Дівчинка дала матері руку і відчула, що кров у її жилах ніби заколола. Їй стало страшно, вона хотіла запитати у матері, що відбувається, але мати вже була мертва. Вона стала дуже дивно себе почувати. З веселої і привітної дівчинки перетворилася на похмуре, сумне, сіре і безпощадне створіння. Почала красти у сусідів птицю, щоб прогодувати себе. А в повний місяць, вона теж перетворювалася на собаку і голосно вила у дворі. Всі її дуже боялися.

І одного разу, коли місяць зник з неба, юрба чоловіків прокралася до її двору, забила всі вікна і двері, щоб вона не вийшла, і запалила хату. Вона згоріла вщент, зостався лиш попіл. Людям у селі стало спокійніше жити. А на тому місці, де згоріла хата, і досі у повний місяць можна побачити собаку, яка лише протяжливо скиглить, ніби сумує...

Українські народні казки. Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук. © Опубліковано з дозволу правовласників.

6. Дар відьми. Записано в селі Кривуші Кременчуцького району від Стеценко Ольги Степанівни (1936) 2008 року.