Українські народні казки

Дзеганка

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Наше село зветься Велика Севастянівка. Воно дуже велике. В ньому багато лісів, полів. Село дуже красиве.

За селом поле, край якого стояла колись хата. В ній жила сім’я Дзеґанів. Були вони заможними, мали свою птахоферму. Коло хати був ставок, біля якого росли різні дерева. На фермі ходили кури та індики, а в ставку плавали гуси та качки. Господиню звали Ксенею і була вона жінкою доброю, вміла говорити із птицею. А ще, кажуть, вміла бабка Дзеґанка ворожити, тому сходилися до неї жінки і дівчата з усього села.

Хата була, наче маяк серед поля. В зимові дні на неї орієнтувались перехожі, які ішли з потягу і могли заблудитись. Добра бабуся Ксеня пригощала їх і зігрівала добрим словом. Бували такі випадки, коли люди зморені і замерзлі залишались у неї на ніч.

Зараз уже цієї жінки, чи правильніше бабусі Ксені немає, але люди пам’ятають про неї до цих пір. Не збереглися ферма і хата, але над ставом до цього часу шумлять старі високі дерева. А місце люди продовжують називати Дзеґанкою.

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

1. Дзеганка. Записано у Великій Севастянівці Христинівського району від Сухецької Катерини Федотівни (1941) 2008 року.