Українські народні казки

Дівоче моє прізвище Шевченко

Народне оповідання Подніпров’я (Наддніпрянщини)

Сама я родом з Шевченково Звенигородського району. Це я зараз Щербак Лекеря, а дівоче моє прізвище Шевченко. Біля хати, в якій я народилася, стоїть пам’ятний знак, пов’язаний з іменем мого далекого родича Тараса Шевченка. Хата, у якій я народилася, побудована на тому самому місці, де колись жив малий Тарас до тих пір, поки його батько не відійшов з тої садиби. В хаті залишився його брат Павло. А в третьому коліні від Павла (Петро, Ларигін, Трохим) стою я, Ликеря.

Я була непосидюча і дуже любила ходити скрізь з моїм дідом Ларигіном. Чи було на ярмарок у Вільшану, чи в Зелену Діброву у гості до Красицьких.

Дід мій був грамотним і дуже цікаво про все розповідав. Розповідав і про Тараса.

Як заїжджав у село, то і одягнений був не по-мужицьки і зачесаний. Геть тобі пана нагадував. З односельцями говорив як з рівнею, привітним був. Слухає, що сільські розказують, а сам більше слухає. Хіба всміхнеться інколи, а то частіше ховав у вуса усмішку.

Довго тоді не відпускали Тараса. А ще він гостинці дітям давав та гладив по русявих і чорнявих голівках. Може, себе малого згадував...

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

3. Дівоче моє прізвище — Шевченко. Записано в Ксаверовому Городищенського району від Щербак Гликерії Трохимівни (1915) 2008 року.