Українські народні казки

Дід Курере
Народне оповідання Полтавщини

Жив у нашому селі дід, на якого казали «Курере». А що так на нього казали, то сам він і був винен. Це він сам полюбляв казати це чудернацьке слово по причині і без причини, все воно в нього було на язиці. Дід дуже любив курити люльку, не розлучався з нею майже ніколи.

І ось одного разу із дідом сталась така пригода. Вирішив він продати на базарі у місті Хоролі теля. Встав рано та й повів теля, а баба на господарстві залишилась.

Іде собі дід, іде, вже дійшов до села Бутівці (а це вже на півдорозі до Хорола), а потім згадав, що люльку дома забув! Курить дідові хочеться, стерпіти не може, по всіх кишенях шукає, а люльки немає.

Прив’язав дід теля біля одного двору, попросив людей приглянути, а сам пішов назад у Ковалі по люльку. Приходить додому і гукає до баби:

— Курере! Бабо! Люльку забув та оце й вернувсь.

А баба йому:

— Старий дурню! А що ж то в тебе в зубах, як не люлька?

А й справді, люлька була в діда в роті, а він і не помітив. Довелося неуважному дідові «Курере» вертатись та вести теля на продаж.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
9. Дід Курере. Записано в селі Ковалі Хорольського району Полтавської області від Примак Павла Миколайовича (1924 року народження) 2008 року.
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.