Українські народні казки

Дідо Іван Кравчук
Народне оповідання Бойківщини

Був у нас у Липовиці дідо Кравчук Іван. Як умирав, то було йому сто років без півтора року. У ті роки була дуже жорстока влада і карали за кожне слово. А дідо Кравчук був дуже старий і говорив, що хотів, не боявся нікого. У 1946 році були вибори до Верховної Ради і місцевих рад. Привезли діда на виборчу дільницю для голосовання, щоби він перший подав голос як найстарший чоловік у селі. Райкомівці запитали його, чи знає він, за кого має голосувати. Він сказав, що ні. А вони йому кажуть, що голосуємо за Сталіна і депутатів. Дали діду бюлетень.

— Іди, — каже, — кидай до урни і кажи, за кого голосуєш. Він пішов, укинув бюлетень і коло урни сказав:

— Я голосую за Франца Йосифа, за котрого знаю!

А уповноважений з райкому зачав йому погрожувати. Дідо йому:

— Ти, жиде пархатий! Телепав би-с мамку, не дав-ис ми, жидовине, зрання з’їсти сніданку!

А начальник КГБ взяв діда Кравчука в буфет і дав йому там горівки й закуски. Та й відвезли діда домів.

У ті роки з людей збирали позику. Уночі прийшли до діда до хати цілою бригадою. Питаються:

— Де твій зять та й дочка? Він їм говорить:

— Дочки й зятя дома нема, десь поїхали. А вони сховалися, щоб не давати позику. -...Нащо вам їх? — питається дідо.

— Щоб дали державі позику.

Дідо сказав, що в них немає грошей.

— То плати, діду, ти! Ти ґазда в хаті. Що, не хочеш державі позику давати? П’єш державну воду і дихаєш державним воздухом, а позику не хочеш дати?

Дідо піднімається, бере свій коштур, одпер двері і почав їх бити. А вони до него не ставилися, почали втікати.

Їхали люди з Одеської області у гори по ліс. І щось іспортилося їм у колесі. Шофер став ремонтувати колесо. А дідо випасав там корови. З лісовоза виліз представник, що приїхав по ліс, і питає діда:

— Коли, діду, ліпше було — за Польщі чи за Совєтської власти? А дідо сказав:

— За австрійської власти я був у австрійській армії 5 років за спокою, а 4 роки був-им на войні, і моя корова Лася стояла супокійна. А тепер такі, як ти, не дають мої Ласі супокою в стайни і дивляться їй під хвіст, чи багато дає молока.

Дідо загнав худобу в лісокультури, а там не мож було худобу пускати. Приходить до него лісник.

— Гони, діду, відци худобу геть.

Дідо на него підняв патик і хотів його вдарити, але він утік. Тоді лісник привів лісничого, свого начальника:

— Хто вам, діду, позволив випасати тутки худобу? А дідо приступився до него і каже:

— Ма-лєн-ков! Я йому даю молоко, а він мені — пашу. Лісник до него:

— Більше, діду, аби ти тут худобу не пускав. І пішли вони від діда геть.

Походження та примітки

Українські народні казки у 40 книгах

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук
Липовиці, Рожнятівського району, Івано-Франківської області
25 липня 1944 року
Оповідач: від М.М. Лютака (1918 року народження)
Тексти надані Миколою Зінчуком та опубліковані з його дозволу.