Дідусь і собача
Демонологічна розповідь Кіровоградщини
Було це десь у 20-х роках ХХ століття. Люди, як у всі часи, господарювали. Мій прадід поїхав на ніч до млина, щоб свіжого борошна змолоти. А вже біля півночі повертався назад. Їде і бачить, що перед кіньми собачка чорненька. Коні вухами стрижуть, упираються, йти не хочуть, шкіра на спинах дрижить. Дідусь їх віжками, батогом, не слухають. Став проганяти собача — не йде, тільки бігає сюди-туди коням під ноги.
Не дуже віруючим чоловіком був, проте згадав молитву, перехрестився. Собача щезло, коні поволі почали переступати з ноги на ногу. Рушили. Їдуть. Коли це через якийсь час на те саме місце приїхали. Знов рушили, їдуть... і знову туди ж повернулись. А то, переказували, колись утопленицю похоронили на цвинтарі. Вона й стала русалкою.