За добро — добром
Народне оповідання Поділля
Усе життя людини складається з різних подій, щасливих і недуже цікавих і таких, які тримають на волоску від смерті. Саме таким було життя Присняк Надії Миколаївни. Вона багато розповідала, але найбільше мені запам’яталась історія, яка вкотре доводить істину: зроби добро і воно повернеться.
Було це у роки Другої світової війни. Надія Миколаївна була тоді зовсім юною, але брала участь у партизанському русі: возила їм конем їжу та передавала відомості про розташування німецьких військ. Осередок партизанського руху знаходився на острівку поблизу міста Бар і до нього можна було добратися в об’їзд, а взимку через лід.
Ще до цього слід сказати, що кінь, на якому їздила Надія Миколаївна, дістався їй від відступаючих червоноармійців. Він був дуже поранений в ногу і його залишили. Надія Миколаївна вилікувала тварину, бо дуже любила коней. Усе своє подальше життя пов’язала з цими тваринами, працювала їздовою.
Отже, одного зимового ранку Надія Миколаївна вирушила з їжею та новими відомостями до партизанів. Ідучи через лід, вона відчула, що він ненадійний і спішилася, замотавши вуздечку за руку. А далі все як уві сні: лід під її ногами проломився, і вона занурилась у воду. Одяг та взуття набрались водою і тягли на дно, як грузило, але врятувало вуздечка, намотана на руці. Кінь її тримав і намагався відійти назад, щоб витягнути, але марно. Копита ковзались, і лід почав тріщати під ним. Надія Миколаївна зі всієї сили почала гукати на допомогу, але судоми сковували тіло, а зуби сікли язик. І в момент, коли надія вже зовсім згасла, Надія Миколаївна почала втрачати свідомість, врятував той, кого колись врятувала вона. Кінь почав іржати і іржав до тих пір, поки на допомогу не прибігли партизани.
Потім уже вона пам’ятає уривками. Десь узявся літак. Довго летіла і прийшла до тями вже в шпиталі, поблизу Москви.
Надія Миколаївна до цього часу згадує свого рятівника, вкотре повторює:
— За добро добром вертається.