Загублена «золота жила»

Народне оповідання Полтавщини

Розповідають, що було це давно... Ще за часів панщини у селі Млинки жив один багатий поміщик. Людина, м’яко кажучи, була зла, пихата, набундючена, жадібна, заздрісна. Беріг він своє багатство як зіницю ока, стеріг його, мов Сірко.

Жив сам по собі. Цей чоловік перед смертю, нікому зі своєї рідні нічого не сказавши, закопав у клуні золото. Помираючи, теж нічого не сказав. Одного разу його діти заходилися шукати спадок. Ніхто достовірно не знає, чи знайшли. Рік тому у село приїжджали якісь люди. Вони назвалися родичами багатого поміщика. Вони розкопували клуню і нічого не знайшли.

Нині клуні нема, там було споруджено дитячий садок, що, на жаль, уже не діє. І навіть сьогодні молодь розбирає цеглу, шукаючи скарб. Цікавий факт: у 2008 році, коли розбирали певну частину медпункту, у цеглі знайшли золоту монету. Тож деякі люди не втрачають надії знайти «золоту жилу».

Походження та примітки

Джерело: Українські народні казки у 40 книгах.

Записав, упорядкував і літературно опрацював Микола Зінчук.

Текст наданий Миколою Зінчуком та опублікований з його дозволу.

12. Загублена «золота жила». Записано у с. Млинки Котелевського району від Пономаренка Петра Федоровича 2009 року.