Заклинання від рожі
Демонологічна розповідь Чернігівщини

Всі святі ангели-хранителі, йшла свята-святиця, велика владиця матінка господня Божою дорогою до її болю, до її болечка, до її рожа-рожечка, рожу вимовляти, вогонь загасати. Садила дівка рожу на камені. Як вона не може на камені листків звивати, молодків пускати, щоб ти так не могла по жилах лупати. Я вимовляю тебе з очей, з плечей і від серця унтробів. Не я тебе вимовляю, не я тебе встановляю, сам Христос небесний.

— Куди ти ідеш, Кузьме-Дем’яне?

— Іду, Святий Іване, хреста хрестити, найменованій Ганні слабість встановити. Заїдену, заслану, наслану з вітру, пристріту, з ляку. Вже ти накрутилася, жовтої кості наламалася, червоної крові насмокталася. То я тебе одсилаю на три дорозі, на ліса, на болота, на пусті місця. Вимовляю тебе отроцьке, парубоцьке, насланське, знайоме і незнайоме от всієї скотини.